Якось змирився, що три найближчі тижні буду хворіти і, при цьому, працювати що є сили. Загалом, саме ці три тижні будуть показником, на що я готовий піти заради цілі.
Що буде, якщо ціль не буде досягнута? Перепочину, пролікуюсь, і далі єбашити цей світ у бік того, щоб він ставав таким, як треба мені.
Багато хто змирився з тим, що його чекає. Бат..як там, м? ..I’m designer.. тож сам буду будувати свою історію. Я не буду йти по головах. Я просто буду робити все те, що не роблять інші. Це і є мій секрет.
Хотілося б битись за славетну ідею і все таке, але, на жаль, я зрозумів що для цієї країни і системи я просто хробак. Ви ж кажете, що “українці б’ються до останнього”. Тож я українець по паспорту. По внутрішньому світу. Але я українець не тої України, котра виборюючи свою свободу стала катувати своїх же “синів”. І ніколи не пробачу і не зрозумію, чому ці всі виродки, що їздять тут київщиною на своїх теслах, виїжджають на людях, яких я тут зустрів. Вони ніхуя не зупиняються, навіть, коли бачать перед собою колонку військових. Молодих і старих. Вони летять по своїх справах, і мені не шкода, якщо по тим виродкам щось прилетить. Мені шкода, що постраждають звичайні люди. Ті, кого я бачу кожен день…ті, з ким я проходжу це навчання..
Чи українці ті, хто здоровий, і, в той же час, відправить замість себе діда, котрому під 60-т?..це питання для вас, не для мене..
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.