Категорія: Історії

Людське відношення

Історія цього об’єктива цікава тим, що його нам продав син власника лінзи. Власник був фанатом техніки Pentax і мав певну колекцію. Втім, на жаль, його нещодавно не стало, і син вирішив продати те що лишилось від батька. І так вийшло, що Олександра у нас фанат Pentax’овських камер, а цей об’єктив по перше коштує дорожче ніж нам його продали, по друге в ідеальному стані, а по-третє відноситься до серії Limited, котра про “найкращу якість”.

І от, сьогодні забрав посилку, розпакував, і знайшов там цікаву записку. Чоловік вирішив зробити маленьку приємність, додав “little piece of gold” – два полярізаційні фільтри. На Амазоні один такий коштує 40 доларів (об’єктив коштував 110).

Мені хотілось би, щоб американців сприймали не як “ті хто не виділяють гроші на оборонку Україні”. Вже не перший раз стикаюсь з такими проявами. Причому він не знав що річ поїде в Україну та й загалом. Просто людське відношення до інших…

Дійшло…

Якось в дитинстві, мати купила мені дивну іграшку. Ну як дивну…то я зараз розумію, шо то дивне о,О

Продовжувати читання Дійшло…

Західна Україна – це…

…коли хтось палить резину чи то пластик, щоб приготувати своїм свиням їжу (коли поруч лежить купа дров), а ти, зі своєю хворобою (при якій починає пекти всередині наче ти випив кислоти, якщо вдихаєш дим, особливо токсичний), виявляєшся крайнім, бо ж викликав поліцію на те, що в тебе весь двір смердить пластиком чи резиною.

Потім тобі починають погрожувати, що “в податкову звернуться” (хоча історія замовчує, звідки у самих людей взялись гроші дах переробити в будинку, машину іномарку привезти, трактора купити, при тому що живуть в селі). Потім починають незаконно знімати на телефона твоє подвір’я (в першу чергу складені дрова, бо більше у дворі нічого не було) чи то з ідеєю їх підпалити, чи то дати комусь “наводку” щоб пограбували (це я додумую, принаймні останнє, але ж хто зна, хто зна…). Я не виправдовую русню, ні. Але часом “україння” теж *уйова. Просто під іншим соусом.

Прикрасьте цю всю історію тим, що ця сім’я то зверталась щоб з телефоном допомогли, то ми їм інтернет безкоштовно роздавали, то допомагали щось полагодити, то ділянку дали під те щоб вони на ній садили города. Сину їх допомагали розібратись з кредитом, подарували не найдешевшу військову аптечку. І…ось це, мабуть, віддяка така.

Ще є якісь питання, чому я хочу виїхати з цього “райського містечка”?..

One more time

Якось в дитинстві батько вирішив, що я вже дорослий, тож…купив мені лотерейний білет. Миттєвої лотереї. Перевірити наскільки я “фартовий”. Ну…як головне розчарування в житті – я не міг зробити щось корисне на поприщі вдачі, тож…білет виявився програшним. Не суть важливо. Важливіше інше.

Мій батько був досить азартною людиною, тож часто грав у ці всі лотереї. В нього була своя “схема”. Часом вона вигравала, часом…коротше ми не були тими, хто виграв джекпот. Якщо коротко. І я час від часу перевіряю цю, свою “фартовість”. І кожен раз нічого з тим не змінюється. Однак! Є інше, більш важливе.

Справа в тому, що хтось народжується “фартовим”, хтось “розумним”, хтось “майстровитим”. Не мені і не батьку не дісталась та сама “фартовість” (хоча, був день, коли він відкриваючи одну пляшку пива вигравав іншу, і так разів 3 підряд. Ото було свято). Йому дістались руки, котрими він міг заробити значно більше, порівняно з тими виграшами. Мені (в тому чи іншому вигляді) дістався мозок, завдяки котрому я можу легко помножити якусь суму (грошову) на 1.5 чи 2, при цьому часом навіть не використовуючи свої гроші. Тож…

Мораль така – дурня всі ті розіграші, лотереї, і інше схоже на них. Підійди до дзеркала. Подивись в нього. В тому, хто відображається, певно є якийсь талант чи навичка, завдяки яким він зможе отримати більше своїми руками або мозком. Ніж “фартовістю”. Але якщо виявиться, що фартовості в тобі більше – мій номер телефона у профілі. Бгг

Обожнюю макроси

Сталось так, що галерея, заснована на скрипті Piwigo, вирішила засирати хостинг. Так я визначив, що хостинг Hostlife починає ненавидіті нелюбити своїх клієнтів, після того як на найдешевшому тарифі віртуального хостингу (близько 2.5 доларів на місяць) набирається файлів на…500 Гб. Тоді мені його заблокували. Вчора я поліз на хостинг знову, дивлюсь, а там після чистки знову вже 160 Гб файлів назбиралось. Виявилось, що у всьому винна була (скоріш за все) тема, котра була встановлена.

Коротше кажучи, видалив тему, лишились видалити файли. Яка кількість файлів? Ну…кожен файл важив 256 Кб. Якщо порахувати що 4 файли це 1 Мб, а 1024 Мб це 1 Гб, виходить, що 1 Гб це близько 4096 файлів. Множимо на 160, отримуємо 655360 файлів. Сервер дозволяє видалити за раз близько 1200 файлів, потім виникає відключення. Потім треба оновлювати сторінку на ФТП, клацати знову “Видалити” і чекати десь секунд 25-30. І отут мені на допомогу прийшла ігрова мишка від SteelSeries, котра вміє в макроси. Задаємо команду Del-Enter-F5, ставимо періодичність 20-25 секунд, і…йдемо на кілька годин пити каву, поки воно буде робити все саме.

Якось я таке використовував у грі. Поставив макрос, щоб персонаж заходив у кімнату, вбивав монстра, підбирав предмет. Такий собі фарм. Зранку  виявилось, що персонаж цілком собі назбирав пожитків на пів життя 🙂

Часом, на подив, ця тема зберігає багато часу))

Пам’ятаєте моє звернення до поліції?

Так от. Сьогодні дзвонить така задоволена маман, повідомляє що “посилка вже на відділенні”. Тобто, пост я опублікував 12, події розвивались 11. Коротше, за день (грубо кажучи) ситуація була вирішена. Залишу це на згадку..ото от “Обращайтесь в полицию и куда там ещо”

Якось в мене була стаття на цю тему. Але зараз там вона наполовину не актуальна по інформації, втім – якщо ви стали жертвою якогось шахрайства, звертайтесь напряму у Кіберполіцію за посиланням https://ticket.cyberpolice.gov.ua

 

 

Десь десять днів тому…

…Але повернемося до передісторії. Як кажуть – старі і діти ведуть себе однаково. З одного боку свою маман старою людиною ніколи не сприймав, але от сьогодні (раптово) дізнався що їй вже 66 років. Але, знову ж таки, мова не про те. Діти мають звичку казати про щось, коли справи зовсім кепські. От і маман в мене любить сказати про “я собі костюмчик купила” коли їй вже тиждень той костюмчик обіцяють відправити. Звісно ж вона вже сплатила за нього 399 грн. Звісно ж, яка різниця, що з нею продавщиця спілкувалась українською (повторюю кожен раз, що то не привід думати що це обов’язково порядка людина – давно ті часи вже пройшли коли україномовний=порядний, подивіться на мене, хоча б). Шахраї не мають мов…

Оплата була 30 вересня, сьогодні 11 жовтня, на відправку було 3-8 днів. І от почалось про “а то був вихідний”, “а то була тривога”. Коротше сто-п’ятсот причин, хоча по факту вони з одного міста (ха-ха, Одеси). Мені набридло. Пішов я розмовляти з тою продавщицею. Кажу “ок, верніть гроші”. Продавщицю, до речі, звуть “Авакян Зарік”, і весь такий я білий, пухнастий і не націоналіст, хочу спитати “якого біса ця вірменська срака робить в Україні?!”. Так от, “людина” не розуміє, що з нею розмовляє вже не моя маман, а я. А що я? А я людина, котра таких фруктів дуже полюбляє. Бо в блозі було кілька записів відносно цих створінь і того, як з ними слід робити. Розумними словами не домовитись, написав у Приват24. Там мене вислухали з 10 спроби, і сказали “ну ок…звертайтесь до поліції”. Так от, на випадок якщо в таку ситуацію потрапите – не обов’язково йти у відділок. Достатньо перейти на сайт Кіберполіції і зробити онлайн звернення, заповнивши форму. Що в результаті?

Поки нічого, бо тільки сьогодні було звернення. Але кіберполіція в Україні дуже вже полюбляє зараз шахраїв. Раніше з тим було легше. було достатньо звернутись у Приватбанк. Зараз трішки важче, але результат думаю що буде. В цілому, зараз (я маю на увазі не зараз, а останні років 5) всі служби працюють добре. Написав скаргу на “зниклого” на початку війни мера міста – мер знайшовся протягом тижня. Написав скаргу на Епіцентр і його терміни ремонту – повернули гроші за техніку. Поскаржився на те, що у нас проблеми з сиренами – теж відповіли. Щоправда, сам пару разів пересрав, коли на звичайній пошті на моє ім’я з рівненської адміністрації листи приходили, але ж, як там кажуть…”хто якщо нє ми?”. Отож бо…

Типовий львів’янин або Темні фото зі Львова

С горем навпіл добрався до мене Pentax K-S2. Але й тут не обійшлось без ложки “українства”. Продовжувати читання Типовий львів’янин або Темні фото зі Львова