Загалом, від того що не можу просто поспати…і в цілому…часом без різниці, як воно все закінчиться, бо сил на це все в мене вже немає. Хай б’ють , катують, судять. Вже якось похуй, бо це ВЖЕ не життя. Тож все що буде далі – буде тільки ще гірше…
Мене немає сили волі, витримки, і іншої хуйні. Але кого це хвилює?..
..обидва вели на смерть . На жаль, це не гра слів чи “цитати великих самогубців”. Просто сьогодні я…повноцінно став військовослужбовцем. До речі, у військовий час в них ще менше прав ніж у цивільних. Тож…молитися? Гм. Це тут не допоможе. Бо з сімох кругів пекла я вдало приземлився десь на другий або шостий – дивлячись, звідки рахувати.
Проблема навіть не в моєму небажанні створювати комусь (а, точніше, Олександрі) проблеми. Проблема в тому що якщо щось зі мною трапиться це буде ще гірше.
Сьогодні одна психологіня розтлумачувала мені, як тупо померти скоротивши собі віку, і як би пишалася мною Олександра, якби я помер героєм, підірвавши себе з кимось ворожим. Я не хочу називати жінку тупою звіз…кхм, але в неї якесь жахливе уявлення про наші взаємовідносини..
Життя воно ширше, ніж його бачать працівники навчальних центрів. .
При спробі просвердлити метал в мене…з’явилось Г-образне свердло:
Цікаво, чи то не є китайською відсилкою до його якості? 🙂
..тобі просто хочеться, щоб тебе почули. Щоб потрібна людина почула про твою проблему і така “о! Я можу йому допомогти! Я знаю як це зробити! Я в змозі це зробити!” – і тобі хочеться вірити, що така людина є. Загалом..я читаю оці всі закони про “…ухилянтів, що не прийшли по повістці надісланій на поштову скриньку..” – і цілком розумію людей, котрі виїхали і не планують повертатись. Я розумію керівників країн, котрі не планують видавати військовозобов’язаних і повертати їх в Україну. Тобто, об’єктивно, ок. Є котел, в котрому “варюсь” я і ще кілька мільйонів українців. І ми з цього котла як ті раки з тої каструлі – нікуди вже не дінемось. Бо є “раки” в морі, а є ми. Ми по різні боки цієї самої каструлі. Який в нас вибір? Насправді, якщо так подивитись, у рашистських мобілізованих і наших спільне одне – по ним або чужі будуть стріляти, або свої. Тільки свої не буквально, а мова про закони і обмеження законних прав. І коли країна обмежує мої права, чи маю я хотіти бути частиною цієї країни чи цього суспільства? Чи маю я обирати президентів, котрі захотять мене знищити?..чи маю я будувати бізнес в країні, котра не може мені гарантувати, що завтра буду я, котрий займається цим самим бізнесом?..
Наступає момент, коли мене не настільки їбуть оці всі статті про штрафи і інше, а є одне законне питання – якщо ви так хочете мене вбити, то в чому проблема?..бо ситуація зводиться до смішного – зараз піти і вкрасти щось в магазині, сівши на пару років у в’язницю, має більше сенсу, ніж намагатись вижити в цей час в цій країні. Бо це легше. Це дає чітке розуміння твоїх ближчих пари років життя. І чи багато ви пам’ятаєте ракет, що прилетіли по в’язницях? Я ні…
Чесно – мене заїбала ця історія з тим всратим ртцк, котрий зараз вважає себе “царьом і богом”. Ок. Не дали мені спокійно виїхати на постійне місце проживання. Знайшов я гроші і повернувся я туди. Пішов на навчання. Отримав зброю. Повернувся у відпустку. Приїхав в той ртцк і розїбав його гранатою чи джавеліною. Стало комусь краще? Так, мабуть що мені. Бо в країні, де немає законів, мене посадять через те, що я прибрав з країни частину банди корупціонерів, котрі не виконують закон і не дають мені на законних правах виїхати на місце постійного проживання, знявшись з тимчасового обліку.
Мені не дуже віриться, що цей запис потрапить “…саме тій людині”, але ж, блог мені вже не раз допомагав. М?..
Ps чи варто пояснювати, що цей запис анульовує оцей аргумент?
Бо важко знятись з обліку, коли тобі не дають ані прикладу заяви, котру ти маєш написати, ані можливості написати цю саму заяву…
Гм…мені 34, а я все ще задаюсь питанням “..цікаво, ким я буду, коли виросту?..” Продовжувати читання 35
..я не знаю, що страшніше. Ігри, в які я граю
..чи той факт, що я знаю, з якого саме тайтла цей дігімон 😀
Замислився над тим, що мені прийшов лист, там є напис “Tweet this”, тобто запостити у Твітер. Але твітер зараз став “X”, що можна прочитати, відповідно, як “Ex” (спитайте у Гугл Транслейт, наприклад, вимовляння). В свою чергу “Ex” використовується, зазвичай, відносно колишніх партнерів. Типу “моя колишня/мій колишній”. І от “твітнуть” то було зрозуміло, а “екснуть” якось не дуже.
Тож…якщо треба щось розшарити у “Ex”, чи вірно я розумію, що вірно казати “Колишнуть”? о,О
Дивно часом спостерігати, як ми пристосовуємось до незручностей. Тобто ми вигадуємо собі певні “бонуси” навіть в ситуаціях, коли живемо у штучних обмеженнях. Про що це я?
Тогоріч, в цей час, вимикали світло. Звісно ж через обстріли. Ти не міг контролювати своє життя, через те що світла могло не стати коли завгодно. Потім пішли умовні графіки, коли світло було 4 через 4 і ти пристосовувався до реальності, коли ще, час від часу, графік міняли, переносячи ці самі “4 години” у зворотному напрямку. Це були незручності, але з часом ти пристосовувався, готуючи їжу заздалегідь, або ж плануючи вставати за іншим графіком.
Певний час в мене були “години творчості”, бо ж ввечері світла не ставало, і ти знаходив собі заняття, щоб пристосуватись до реалій життя. Часом відключення припадали на 10 вечора, а часом на 2 годину ночі. Я лягав спати, зазвичай, о 3-й чи о 4-й, тож або “2 години зі світлом”, або “2 години без”. Та ж сама історія зі сніданком – або снідаєте в інший час, або заздалегідь виносите що треба у холодний коридор. Будинок – сам собі холодильник взимку.
Сидіти доводилось за ноутбуком, тож я вичепив собі на Ебеї якийсь Самсунговський хромбук, котрий працював до 10 годин і давав можливість заряджати себе від павербенка. Зручно і прикольно, але потужність була не та. Втім, це не завадило мені вперше в житті почати грати у графічні новели, для котрих того ноутбука було з головою і трішки більше. Тобто я знав, що в мене “є час на графічні новели”. Бо без світла мало що можна було ще робити.
Цьогоріч я замовив/збирався зібрати потужний акумулятор, накупив лампочок на 12 вольт з комфортною температурою світла у 3000К. А світло є.
Дивно розуміти, що часом твоя трагедія не в тому, що світло не вимикають і тебе не лишають світла, а що воно є, і ти не можеш, в цьому всьому, знайти собі час на якісь справи, котрі робив без нього.