Категорія: Творче

Тим часом, в паралельному всесвіті…

Я фз чи то успіх, чи, але..

Ще ніколи мої ноги не були так популярні ^_^

Взагалі, той допис був про використання зробленого самотужки засобу для латексу (для вдягання і блиску) за рекомендацією ChatGPT. І був більше про те, що дурний я купився на його рекомендацію))

Смішно, що дописи з вивіреними роботами збирають менше вподобайок (і це завжди), ніж знімок, який ти робиш як такий собі рофл. Шкода, що ця аудиторія цікавиться виключно конкретно взятим знімком, а не творчістю в цілому. Але…ми ж за просування? Ці вподобайки підіймають твій профіль вище, роблячи його більш впізнаваним. Тож іноді є сенс піти на певні жертви, аби здобути щось більше.

На тому тижні я заохотив нігтьових фетишистів, на цьому латексно-ножних. Хлопчик Руся, (майже) 36 рочків.

Не завжди шлях може бути прямим. Частіше він хвилястий. І я знаходжу себе в цих хвилях. Створюючи себе і світ навколо. Більшість творчості я тут не публікую, а хто знає де той знає. Сплив в думках вірш Якімова, котрий я тут згадував 7 років тому. Резонує.

“Вы не умеете хранить чужие тайны
Имена людей как карточки в колоде
Из-под полы в игре роняете случайно
И это шулерство, как будто, даже в моде.

Вы не умеете хранить чужие тайны
И доверяя вам
Очередная жертва,
Шажок навстречу сделает случайно
И будет вскрыта
Как письмо с конверта.

Читайте ж вслух,
Доходчиво и прямо!
И громко смейтесь,
Чтобы слышал каждый.
Вы не имеете хранить чужие тайны
А остальное, как-то,
Мне уже не важно…(с)Ваня Якимов”

Ретро (Contra)

Я хотів би коротко написати «хто знає, той знає», але, мабуть, поясню. У моєму дитинстві була консоль, здебільшого відома як Денді. На ній є гра «Contra». Якщо на титульному екрані ввести «вгору вгору, вниз вниз, назад вперед, назад вперед, B A, Start», то в грі з’явиться тридцять життів. Це також відоме як “код Конамі”.

Я носив в голові цей проект кілька днів, але все не знаходив часу (чи можливості, через обстріли) для того, щоб розмалювати нігті. Що цікавіше – вчора відбувся сильний обстріл, який знищив місцевий відділ поліції. Тож…мабуть, ця робота знайшла інший, більш глибший сенс – зараз, нам всім необхідні ці самі “додаткові тридцять життів”. Не важливо, врятованих, або не втрачених.

Нещодавно, одна людина сказала мені, що хоче менше думати про війну. Мати менше “війни” в своєму житті. Фактично, на тому наші шляхи і розійшлись. Бо я не хочу мовчати про те, що мене оточує. Я хочу вносити в це свої сенси, але якщо для неї війни немає – ок. Бо я в ній живу. Тож, фактично, для неї немає мене.

No Way Out

Це третя творча робота на пісню гурту Halflives і, що важливіше, третя робота на пісню з альбому “How Much a Heart Can Take Before It Breaks”. В мене була мрія зробити по роботі на кожну пісню з нього. Продовжувати читання No Way Out

+-

В дитинстві, іноді запитуючи “Як твої справи?” люди відповідали “плюс-мінус”. Це означало що в житті відбувається щось добре, щось погане.

Зараз в моєму житті багато чого пов’язане з електрикою (загалом, від електрики залежить моя можливість працювати і до мене їде електричний триколісний вантажний скутер), але через обстріли ми вже кілька днів знаходимось без світла. В моєму випадку все не настільки погано, бо я підготував “грунт комфорту” ще задовго до війни. І тому в мене будинок, здебільшого, живиться від батареї електровелосипеду. Які я нещодавно зібрав. Але в інших людей все гірше, подекуди хтось пише що люди “планують виїжджати”, але я думаю що то більше чутки, бо хто хотів виїхати – вже встиг.

Тому сьогодні це – моя творчість. Тому сьогодні в мене новий малюнок на собі…

Чом би й ні?

Мені не дають спокою слова Вінні про те, що її лякає моє хобі “переодягання в жінку”. Я пояснив їй і ми зрозуміли один одного, що це не є хобі в переодягання, а про створення образу, який я використовую для зйомки. Тобто мені потрібна модель – і я нею стаю. Але внутрішні “інь-янь” постійно чимось незадоволений, так сталось і тут, коли я вчора лежав у ванній після творчості і думав над тим, що…я терпіти не можу свої брудні (після роботи) руки.
Я відчуваю себе якимось мужланом, котрий ходить у рваному одязі, постійно п’яний, брудний. Внутрішньо мені стало гидко від розуміння, що я не можу зробити так, щоб після роботи я був “гендерно нейтральним” – тобто простим чоловіком з просто чистими підстриженими нігтями. І я пішов від зворотного – якщо є те, що видає в мене “надто чоловіка”, слід щось протипоставити йому. Тому вирішив спробувати фарбувати нігті. Не в тому сенсі, що робити манікюр, фарбувати все в якийсь один колір. Ні. Мова про декорування. Сьогодні, як приклад, я нафарбував по половині двох нігтів на кожній руці. Бо мені здалось цікавим, що воно буде виглядати з одного боку пофарбованим, з іншого “з відтінком” того що я десь тріснув по пальцях молотком, і ніготь почорнів.
Це не означає, що я постійно і кожен день буду видумувати щось нове – ні. Але якбо буде виникати бажання, чи ж буде якась ідея дизайну – я буду її втілювати. Бо це я – це частина мене.
Все частіше нагадую собі Діззі з Гілті Гір. Навіть була думка зробити татуювання саме з нею, на одній половині крила там де Некро написати “Сейнт”, на іншій з Ундіню – “Креа”. Хто зна, можливо колись…

Загалом-то, воно працює…

Правило “не їж там де сереш” змушує розділяти блоги, бо ж десь треба писати думки про те, наскільки виправдовують себе ті чи інші речі. І…постінг на Реддіт виправдовує. Опустимо історію про “ефект Реддіта”, але це досить непоганий метод для отримання аудиторії на сайт. Особливо коли розміщуєш свою ж творчість по тематичних сторінках.

Взагалі-то така “реклама” у багатьох спільнотах заборонена. Типу тебе банять, якщо ти розміщуєш контент, коли в профілі вказана хоч якась адреса. І ніхто не дивиться на те, що це не має ані прямої, ані іншої монетизації. Ну…принаймні, мені поки що моя творчість не принесла якогось доходу 🙂

Було б круто знайти “творчих друзів” з різних куточків світу. Можливо це б полегшило переїзд кудись. Хоча про це ще зарано говорити. Але все може піти швидше ніж думалось, бо ніколи не знаєш що буде завтра…