Іньяньхрєнь

Колись в мене було дещо своєрідне сприйняття впливу когось на когось.

Тобто, були моменти коли в мене з’являвся якийсь цікавий співрозмовник, і в голові крутилося “зараз в моїх особистих відносинах все добре, тому що я заряджаюсь певним натхненням від людини з якою спілкуюсь, і більше енергії є на увагу близькій людині. Умовно кажучи витрачаючи час і енергію на одну людину, в мене ставало більше часу і енергії на іншу. Часом були зворотні приклади. Коли щось в мене було на думці відносно когось, а Сашка приводила приклад, який дозволяв трішки інакше подивитись на ту чи іншу історію і не наробити помилок відносно когось. Ці всі “іньяньхрєнь” вийшли на новий рівень, коли ти, в тому числі і себе, розділяєш на світлу і темну сторону. В часи пітьми є частина, котра співає голосом знову ж таки Якімова

“А за окном гремит трамвайный перебор
По тонким струнам раскуроченной души.
Ты все торопишься опять через забор
Я все прошу будь аккуратней не спеши.”

…і якось спокійніше, якось легше…але працює лиш частково.

Цілістна особистість має головний недолік – вона завжди права. І в поганих і в добрих рішеннях. Але без варіантів. Коли ж є той, хто ставить під сумнів вірність рішень – це дає право на вибір. Я питаю в себе – яким би я був, якби та інша частина переважала? Мабуть таким, який є зараз. Трішки самоіронії не завадить…згадалася назва, а тут виявляється і пісня є…

“Он всегда словно дважды два уверен точно,
Что мне будет лучше, что не для меня.
Где, когда сам он без труда попал бы в точку,
И не сел бы в лужу, если б он был я.

Да, он тот, кто ведёт учёт моих провалов,
Знает, в чём я гуру, знает, в чём я слаб.
Словно ждёт, что ему вот-вот какой-то главный,
Влезть в чужую шкуру строгий даст приказ.

Если бы только он мог стать мною,
Он был бы лучшей версией меня.
Если бы только он мог стать мною,
Но так не будет, к счастью, никогда.

Он бы мог заняться личными делами,
И достичь успеха, приподняв чуть бровь,
Я его без смущенья н***й посылаю,
И он пропадает, чтоб возникнуть вновь!”