Котики

На одному знімку продажу будинків побачив іграшку – качечку. Згадав, що в мене була така ж. Але були і інші. Більш дивні. Ну, тобто. Це зараз я розумію що дивні, бо ж то були “частини когось”. Декстер стайл пост. Охох.

Мабуть це були шкурки когось. Пухнасті. Вангую що кролів, але не факт. Не суть важливо. Я їх називав “котиками”. Мати якось глузувала, що я всіх їх знаю і всіх рахую. А в мене то був цілий світ. Дійсно всіх знав. Навіть зараз пам’ятаю приблизно їх форму. Одна була пухнаста і більшого розміру. Одна менша. У однієї край майже відірвався і з часом вона стала “маленьким котиком”. Яфз, чому “котики”, може тому що пухнасті. Та й чи суть важливо? І я з ними спав. Попади до психолога – одразу навішають ярликів про “було недостатньо уваги” чи ще щось. Та й це як гроші – їх може не вистачати, але за фактом то не дуже важливо. Сьогодні так, завтра сяк. Мені було шкода, коли частина однієї відірвалась. То, як кажуть, “пішла ціла епоха”. Я не знав, як буде, якщо їх не стане в моєму житті. І ось я тут. Без них.

Була сьогодні думка на тему того, чи можно емоційно повернути частину життя? Маю на увазі дивимось от серіал. А в мене таке відчуття, наче всі влітку пішли у відпустку, і по телевізору все літо показують повтори того що було раніше. Типу свіже буде вже з осені, а зараз хто те дивиться? Тож час “повторів”. І я думаю, що емоційно можна себе повернути у відчуття, наче ти всередині літа, десь років в 14-15. Створити певну оточуючу обстановку. Дивитись певні передачі. Все це можна, але нащо?

Часом, озираючись назад, ми намагаємось “відкатитись до попередньої робочої точки”. Моменту, коли ми стабільно почувались краще. Як з комп’ютером, тільки замість жорсткого диску виступає твій внутрішній світ. Якщо говорити чесно (сам на сам, і це я ще не пив) нікого не їбе твій внутрішній світ. Як мінімум, з твого минулого. З теперішнього і, мабуть, майбутнього – теж. В чому був кайф обмежувати свій вік цифрою “40” – тоді ти ловив себе на думці, що “ну і фак з ним. То ж 7 років якихось…” – за межами цього сприйняття це відчуття, наче тобі 80-90, і всі, кого ти знав – вмерли. Замислився, що цей пост можна назвати першою частиною сьогоднішнього другого поста. Так би мовити “введення”.

Є таке місце – Веб-архів. В ньому є певні “зрізи” збережених сторінок. І часто буває так, що в ньому є стадія, коли певної інформації на сторінці ще не було, наприклад чийсь блог і він ще порожній. А другий зріз зроблений в моменті, коли цей самий блог вже був зачинений від сторонніх, і саме в такому вигляді зберігся архів (клята лі.рушка. А ви що, думали приклад з хмари? Нє…). Так все працює і відносно людей. Ми маємо в пам’яті або інформацію про них, коли наше спілкування ще не закінчилось, і інший варіант – або ж ми маємо з ними певні контакти зараз. В першому випадку “точка збереження” хибна, бо вона не показує нам час і причину розриву. В іншому вона хибна, бо ми не можемо об’єктивно проаналізувати щось. Не вистачає певної інформації.

Якщо ви зараз перепитаєте мене про мій “найдовший соціальний контакт за останні 5 років” – це буде працівник Нової пошти. От згадав тільки що, подумав, і так воно і є. Раніше це ще був хлопець, точніше кілька, в магазині товарів для будинку. З цього виростає той факт, що для підтримки зв’язку з людиною, вона має працювати в Новій пошті зустрічатись в реальному житті з певною періодичністю. Ок, припустимо.

Можливо я все ускладнюю, але це спроба проаналізувати і якось стандартизувати це все. Ні, Кать, як бачиш, я все ще не навчився “розділяти людей на типи”. Хоча…почнемо з “не підходять мені” і закінчимо “не підходжу я”. Грець з ним. Треба вінішко і я впішов в другу частину.