открой-ся, открой-ся. Мне..(с)Bahroma
Якщо так подумати, я перестав спілкуватись через одну пісню. Не цю, а ту що була до неї…або після. Як подивитись у плейлисті. Через те, що людині здалась смішною фраза, котра для мене, в певному сенсі, була досить близькою. Смішно, але мені зараз подобається типаж поведінки Насті року так 2006-2007. “Ось тобі всі мої таргани – ти чи живеш з ними, чи…твої проблеми, йди далі”.
Коли ми жили в Одесі, були певні знайомства, та й загалом, я відчував, що вмію/можу бути корисним. З переїздом це все перекреслилося на нуль, і я розумів цю ціну. Втрату, якщо можна так сказати. Кількість моїх тарганів зараз значно більша ніж треба, щоб їх можливо було комусь терпіти. І я не впевнений, що я міг би дати щось навзаєм, бо те, чим я володію, не рахується.
Бгг…в навушниках грає “Люблю” Чайковської, картина маслом – на моніторі якась фурійна гра, точніше скріни у Стімі, а в голові “…И я люблю тебя дыма лесками…самыми свежими ранами…прожженными занавесками…моими джинсами рваными…” – як сказав би дехто – combo!
Дивакуватість – наше все..
===================================================
Одна з причин, чому мені захотілось переїхати, мабуть полягала в тому, що з певного часу я перестав відчувати себе тут безпечно. Бо, насправді, тут ледь що не небезпечніше, ніж було в Одесі. П’яні водії, лицемірна влада, і…таж сама гопота, тільки розмовляюча іншою мовою. В будь якому місці де-інде може бути більш небезпечно фізично, ніж тут. Але на мою думку легше знати, що з кожного перехрестя може бути небезпека, ніж вірити у свою безпеку і…помилятись.
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.