ЩобиЩо?

Полюбляю свої тумблери у голові. Сиджу, думаю “цікаво, а що там у…” – “клац!”. Якщо не збираєшся з кимось спілкуватись у майбутньому – не слід цікавитись його життям. Такий собі on-off у дусі клацання ДБЖшки…

Мені дивовижно кожен раз, що це працює. Моя любов робити все “правильно” привела до того, що я не можу порушити своє ж правило, без якихось явних додаткових причин. А їх, мабуть, і не існує. Мені легше порушити якісь свої звичайні правила, типу “я більше не буду..”, ніж робити те, що закінчується порізами.

Я заліз у Дайрь->Exactly->хтось з Білорусі (з України тіко бібізянки були, котрим тільки дівчат подавай), і…написав. Звичайна річ? Звичайна. Але мені легше придбати/завантажити якусь гру (менше сорому), де ГГ скаче по рівнім на стріляючому члені, і ні, це не жарт виглядає смішно, і написати про це, ніж сказати що я десь, комусь, написав.

Є поняття меншого з зол. І я ним користуюсь. От їсти тварин, наприклад, погано. Але мої проблеми зі спиною частково лікуються глюкозаміном і хондроітіном, котрі є у хрящах. Тож це все одно не додає мені радості, що чиясь непотрібна смерть є можливістю для мене трішки довше пожити і з меншим болем у спині. Але це те, що я маю робити. Ну, або, йти під потяг. Але на мою думку, користь, що я можу принести цьому світу трішки більша ніж те, що я роблю відносно мертвих тварин.

Так і тут. Менше з зол в тому, що я комусь напишу і не отримаю відповіді. Достатньо зробленої спроби.

Мабуть, дійсно, ідеальний варіант їздити десь у трейлері, і кожен день бачити нових людей. Нові знайомства з людьми, котрі в твоєму житті відбудуться лише на день-два…це прикольно виглядало у мужика, що їздив по світу на мопеді. Чом би й ні?..чом би й ні…