Подивились Візит (2015)

Коротко – йо***й Ш’ямалан. Не коротко – жах

Мені здавалось, що перша робота, котру я подивився у фон Трієра була “Будинок, котрий побудував Джек“. І от, виходячи з цього, мені було цікаво подивитись “інші роботи”. Дізнатись, чи мені здалось, чи це мій режисер. Так от. Попередніми фільмами Ш’ямалана, котрі ми дивились, були “Спліт/”Невзразливий/Скло“. Ці три фільми були для мене однаково цікаві і, відповідно, я не міг не подивитись щось ще. Цим самим “щось” у нас сьогодні випав фільм Візит.

Історія розповідає про пару школярів, котрі відправляються до своїх бабусі і дідуся, котрі, свого часу, перестали спілкуватись з їх матір’ю. Але вийшли на зв’язок через інтернет, знайшли родичів, і запропонували дітлахам провідати їх протягом тижня. Діти переконують свою матір, і та вирішую відпустити їх до бабусі з дідусем.

Час

Одна з особливостей фільму це час. Навіть не те щоб особливість, скоріш нам чітко розділяють дні перебування дітей, відповідно до днів тижня. На мою думку це було зроблено, щоб якось підводити історію до певного нагнітаючого моменту, котрий ось-ось має трапитись, і у дітей не буде варіантів для…порятунку?

Камера

Друга особливість – це камера, котрою знімається кіно. Більша частина фільма виглядає від лиця одного чи іншого підлітка, котрі знімають все на камеру. Суть цього дійства в тому, що Бекка (старша дівчинка) вирішила зняти документальний фільм про сім’ю і свою поїздку. Тож разом з братом вони фільмують більшу частину подій, котрі будуть відбуватись а нашому екрані. Для мене це все виглядало досить незвично, як і той факт, що діти (за фактом так і було – двоє основних героїв були віком 14 і 15 років відповідно) добре грали свої ролі, не дивлячись на те, що їм доводилось одночасно і відігравати свою основну роль, і, при цьому, бути “закадровим голосом”, котрий знаходиться у ролі оператора.

Мотор

Сюжет розвивається досить динамічно, і…слідуючи своєму правилу про “випадковий вибір фільму” – ми не знали, чий він і, що головне, про що буде йти мова. Тож тим незвичніше було дивитись на розвиток подвій у фільмі, а також до чого ця всі історія веде. І хоча мені здавалось, що хронометраж досить короткий (близько 1 години 37 хвилин), автору вдалось зняти повноцінну історію, в котрій, не дивлячись на жанр “жахіття”, ти співпереживаєш з головними героями за речами, котрі відбуваються протягом фільму. Тим більше, що тобі важко здогадатись, що реальне, а що є видумкою.

Відчуття

Сказати, що фільм справив враження – це не сказати нічого. Я думав написати повноцінний пост, але зловив себе на думці що без спойлерів буде важко якось розповісти, чим саме зачепив цей фільм. В чомусь він нагадав мені Кловерфілд 10, з точки зору сприйняття історії, коли ти не можеш зрозуміти, чому саме вірити. І це заставляє дивитись тебе його до самих титрів.

Фільм зібрав у прокаті в 19 разів більше, ніж було на нього витрачено (спокійно, бюджет фільму був 5 мільйонів), і…цілком заслужено. Хтось з критиків порівняв історію фільму з казкою про Гензель и Гретель – і щось в тому дійсно є. Це як жах, котрий вас не налякає (в тому числі відсутністю скримерів), але заставить вас постійно переживати за те, що ти можеш побачити в тій чи іншій кімнаті будинку. Раджу до перегляду 🙂