Пташка

Наші взаємовідносини з людьми нагадують спробу розпалити вогонь розпалювачем. Воно наче горить, наче ти бачиш полум’я. Але, зрештою воно не жовте, а синє. І якось швидко згасає. Це я навіть не про взаємовідносини чи спілкування, скоріш про спробу замінити одну людину на іншу. І тобто варіанти два – або те, що було окрім паперу, загориться швидше ніж видихнеться спирт (смішно, прям як у житті і взаємовідносинах з людьми), і вогонь буде горіти – або в тебе лишиться куча недопалків, з якими ти не будеш знати що робити.

Мій вогонь всередині ще погорить, точніше не так – я ще повигоряю зсередини, бо є те що тліє. Я буду заходити і оновлювати сторінку, сподіваючись щось побачити – але вже знаю що марно. І марно не тому що, марно, тому що я зрозумів увесь секрет. І полягав він в тому, що, мабуть, вся фішка була саме в ідеї якось вивести мене з себе, спровокувати. Щоб я зробив те що мав зробити, але те що не зробив. Бо часом людям потрібна оця ось провокація, щоб лишатись білими і пухнастими. Щоб не вони щось руйнували. Щоб потім була можливість сказати, що “не ти, а тебе”. Чудова відмазка для когось, хоч я і звик вивішувати все своє лайно як білизну, і не завуальовувати певні моменти, за які б мені мало бути соромно.

Кохання вигорить наче спирт,
Зрештою, не лишаючи ніхуя
Пташка в небо не полетить,
Корабель не випливе за буя.