Досвід

Сьогодні в Тредсі мене, в розмові, перепитали, чи не планую я повертатись в додатки знайомств. До речі, так і не дописав про них допис і про свій досвід. Але повернемось до думки.

Я їхав з магазину під дощем. В навушниках грала Die for You від From Ashes to New. Фітова версія. І в мені, раптом, виникла відповідь – чому я не повернусь туди. В мене за цей час була певна кількість спілкувань з “планами”. Приблизно на Кві я зловив себе на думці, що мені вистачить, приблизно, 2-3 досвіда, щоб навчитись “контролювати” своє спілкування, не закохуватись з головою в людину. Щоб їй було комфортно зі мною в спілкуванні. Але першочергово я мав зустрітись з Кві після її відпустки. Цього не трапилось. Це було моє перше “серйозне” знайомство з перспективами майбутнього і планів. Я планував переїхати в Київ (звідки вона була), влаштуватись. Купа планів, коротше. І я собі пообіцяв, що маю протриматись до зустрічі. Тоді б це означало, що я можу не накосячити у спілкуванні протягом…трьох тижнів. Але цього не сталося. Я видалив метч. Потім пояснив, чому видалив. Але людина сприйняла це за слабкість, а…їй слабаки були не потрібні.

Потім було ще кілька осіб. Сумарно, тих в яких я щось вбачав, було можливо 2. Чи 3. З якими спілкування було більше тижня. Менше не рахуємо. Марі була “з приколом”. У матері було щось в дусі ОКР чи чогось схожого. У батька теж. Тож вона той ще фрукт. Не буду вдаватись в подробиці, але зараз в мене стоїть кавоварка, котра мала поїхати їй. Бо ж хотілось порадувати людину. Але…але. Крім того треба було переїжджати в Житомирську обл, але…я був готовий і на це за потреби. Але з часом. Втім не зрослось.

Остання…це найцікавіший випадок. Я був готовий на все. І чомусь, внутрішньо, я сприймав, що це остання людина. Що це означало для мене? Те, що або вона, або ніхто інший. Ми зійшлись в творчості. Смішний приклад – вона хотіла фотосесію в дусі Сімейки Адамс. Я погодився. Але я мав буть Мартішею, а вона Гомесом (бо по статурі так більше підходило). Враховуючи мою творчість, для мене в тому нічого дивного не було. Синхрон. Сильний. Але розсинхрон, котрий не помічав, був ще сильніший. Втім…яка була різниця, якщо це “та сама людина?”..В неї дві дитини, одна з певними вадами по здоров’ю. Але я був готовий і з цим допомагати. Коли з’ясувалось, що дитину не відпускають зі школи саму, і треба шукати варіанти, один з тих що вона казала стосувався няні. Я готовий був відпрвити їй “отпрямзараз” ті 6000, що були відкладені на поїздку і нашу першу зустріч. Бо хотілось щиро допомогти людині. Але…їй це не потрібно було. В цілому чиясь допомога не потрібна була. Я, певним сенсом, дійшов висновку що і я і відносини зі мною теж не потрібні були. Пішли дивні пред’яви в дусі “ти не можеш допомагати всім. В тому числі родичам”. Це був один з “останніх” моментів, на який я вже втомився закривати очі і згладжувати кути в нашому спілкуванні. Мені здавалось, що ми завжди знаходили компроміс, але…його знаходив я. Відрізаючи наступний шматок від себе, а…вона проковтувала цей шмат. Ми мали зустрітись з нею на цьому тижні. Але цього не трапилось. Чи з моєї вини? Ну…в мене, вибачте, шматків не лишилось. Але це теж не все.

Була кріпова історія як в один день вона зникла зі спілкування. А я знав що вона працює на заводі і туди, з її слів, могло прилетіти. Я увесь день працював, продовжуючи заробляти на поїздку. В той день заробив 2000, технічно то пів поїздки було. Ввечері перенервував. Все що мені хотілось, щоб цей “той самий” шанс не було втрачено. Я відчував, що щось з нею може трапитись. І боявся, що життя, як і у випадку з моєю дитиною, відбере те, в чому я вбачав свій всесвіт. Так. Я можу прив’язатись до людини просто з спілкування. Зникла. Страх. Поліз шукать. Гугл знає все. Знайшов номер телефону. Написав СМС з текстом “жива??”. Історія замовчує про подальшу розмову, звинувачення у “сталкерстві” і інше. Але тут ми повертаємось до пісні.

Я настільки вірив в цей “шанс”, що пообіцяв собі – якщо з нею щось трапиться, я…спробую знову повернутись у військо. За бажанням, навіть “виключений з обліку” може повернутись у стрій, чи не країна можливостей у нас?. І я про те. Їхав додому. Ледь не ревів, слухаючи “Не питай” Океана Ельзи. В буквальному сенсі я готовий був, ледь не, вмерти за людину. Вона ж цього не оцінила. Ні в якому сенсі.

Я вбачав в кожній людині, до якої прив’язувався, цілий світ і готовий ставати для кожної таким, який тільки потрібен. Змінювати себе. Місце проживання. Роботу. Розширювати кругозір інтересів. Але цей останній випадок, коли я “відрізав” всі частини себе, аби тільки, показали що…воно того не варте. Не варті ці додатки знайомств. Не варті ці люди. Є Я. І це “Я” не те щоб має бути на першому місці, але орієнтир має бути на нього. І іншій людині ти або комфортний, або…ніколи ним не станеш. І питаня не в спільних хобі чи зустрічах – це глибше. Ти або по дефолту зручний, або ні. І так, заради тебе – ніхто навіть просто не перейде вулицю на інший бік. Вулицю, котру ти можеш побудувати для цієї людини. Тому додатки і люди в них – це марнування часу, не більше.

Хочеш щось серйозне? Зустрінься з людиною. Пункт перший. Чим швидше ти зустрінешся – тим швидше у вас або буде хімія, або “ніх…імія”. Всі оці розмови онлайн тижнями, шлюшки-голосовушки, інший “секс по телефону” – ні про що. Воно як вийшло з порожнечі – туди і піде.

Я не проти нормальних відносин з нормальною людиною. Але нафіг додатки. Нафіг тони тексту в онлайн розмовах (а я вмію таке, не дарма в мене 4 блоги, не рахуючи інших платформ). Нафіг людей, котрі самі не знають, чого хочуть. Є ти. Є інша людина. Ви або підходите, або ні. Любите один одного, або ніколи не зможете. Це може вирішити лиш, знову ж таки, зустріч. Повертаємось до 90-х, коли все так і відбувалось…

Сама пісня ось:

Також додам переклад оригінального тексту..

“Якщо я відмовлюся від будь-якого контролю,
чи змусиш ти мене заплатити кров’ю за всі мої борги?
Я мав би здогадатися (я мав би здогадатися), щоб підійти так близько
Але я люблю відчувати твої руки на своїй шиї
І тепер я намагаюся затримати дихання з твоїм ножем у грудях
Щоб ми могли спробувати знову відчути себе живими

​​Все, що я зробив для тебе, ніколи не було для тебе достатньо
Знову і знову, я не збираюся помирати за тебе
Чи варто мені відмовитися від тебе? Чи можемо ми знайти щось нове?
Знову і знову, я не збираюся помирати за тебе, помирати за тебе..”