Позначка: фильм

Подивились “Вільний і сплячий” (2013)

Одразу уточню, що режисером фільму виступив Бенжамен Гедж – щоб була можливість хоч якось його знайти. Про що цей чудовий, маловідомий фільм? Продовжувати читання Подивились “Вільний і сплячий” (2013)

Подивились Одержимість (1981)

Мені подобається епоха фільмів 80-х. Зазвичай я не дуже полюбляв чорно-білі фільми (до того як побачив “Псіхо”), тому фільми 70-80 були крайніми роками, до яких я опускався коли шукав що подивитись. Продовжувати читання Подивились Одержимість (1981)

Подивились Псіхо (1960)

Відносно давно ми дивились серіал “Мотель Бейтсів”, історія якого була заснована на книзі Роберта Блоха. В свою чергу сам серіал був заснований на фільмі 1960 року, про який і піде мова. Чи варто дивитись фільм після серіалу?..

Якщо напряму порівнювати фільм і серіал, то робота Альфреда Хічкока хоч і є більш короткою розповіддю тієї ж (майже) історії, я відзначив для себе моменти, які через які тобі просто цікаво дивитись цей фільм, не дивлячись на те що головну фішку історії ти вже знаєш. І першим з цих моментів є актори. Знаєте, є, все ж таки, якийсь шарм в тому, як раніше виглядали актори. Тобто,  ти бачиш актрису, котра грає головну роль. Вона гарна, але немає оцієї “штучності” зовнішності. Про це говорить, хоча б, не ідеальна посмішка (котру зараз у фільмах і серіалах можна побачити навіть у персонажів-безхатьок).

Другий момент це те, як завдяки музичному супроводу і картинці в цілому тобі дають постійне відчуття тривоги. Наче от-от щось має трапитись. І це не метод залякування у вигляді скримеров, який зараз популярний у кінематографі – тут є якийсь “внутрішній” страх. Я б назвав це страхом невідомості. Щось схоже було під час перегляду Сяйва, Стенлі Кубріка.

У фільмі головна героїня вкрала велику суму грошей, і в той же час персонаж постійно замислюється над тим, чи правильно вона зробила, чи ж ще не пізно повернутись назад, і спробувати якось все виправити. Це, знову ж таки, показує більший рівень емоційності персонажа, ніж зустрічається у сучасному кіно, коли будь-яке вбивство чи пограбування робиться холоднокровно, без долі сумніву в тому, чи слід було це робити.

Не дивлячись на той факт, що фільм вийшов більше 60 років назад, його цікаво дивитись зараз. Він має свій колорит і свій смак, через який виділяється на фоні пустих сучасних фільмів у жанрі триллер. Я б рекомендував його до перегляду не як альтернативу чи заміну серіалу, а, скоріш, додатково. Фільм демонструє нам нові сторони, показуючи більш типову і звичайну історію, ніж дещо “осучаснений” серіал.

Подивились фільм “Перед світанком” (1995)

Дивно дивитись фільм, який ти не міг застали в дитинстві, бо…тобі було лише 5 років?..Але зараз ти вже старший за персонажів, які фігурують у фільмі і як він сприймається тепер?

Перед світанком – це романтична історія, котра починається з того що двоє незнайомців Джессі (якого зіграв Ітан Гоук) і Селін (яку зіграла Жулі Дельпі) опиняються в одному потягові. Кожен їде по своїх справах, але як тільки їх шляхи пересікаються вони розуміють, що бачать один в одному дещо більше, ніж просто попутчики, і вирішують провести разом один день.

Чим далі вони пізнають один одного, тим більше в них знаходиться як розбіжностей, так і компромісів стосовно тих чи інших речей. Не в останню чергу це пов’язане з тим, що їх життя проходило у двох паралельних всесвітах – Джессі родом з Америки, в той час як Селін народилась у Франції. І протягом всього фільму ти бачиш певну різницю в ментальності, різному відношенні до моментів, які їх оточують напротязі їх прогулянки. Не в останню чергу різність сприйняття ще і в тому, що Селін з більш заможної родини, в якій вона народилась і росла в любові, в той час коли батько Джессі не дуже хотів, щоб той народився. Тож можна сказати що вони зовсім різні люди і, мабуть, за межами цієї ситуації навряд чи б знайшли спільну мову, але, також, це є причиною, через яку вони не можуть відірватись один від одного.

Фільм немає якогось “екшену” і це, радше, спокійна історія про двох незнайомців, котрі викладають карти на стіл, дивлячись на реакцію іншого. В той же час цікаво споглядати на те, як, здавалося б, різні світи знаходять якісь спільні речі, котрі їх об’єднують. У фільмі багато міркувань на різноманітні речі, котрі чомусь нагадали мені фільм Німфоманка Ларса фон Трієра. Сама ж ідея взаємовідносин чомусь відгукнулась однією з серій серіалу “Споріднені душі”.

Чи варто дивитись цей фільм? Ну…в ньому немає жартів як у легких французьких комедіях чи якоїсь глибокої сюжетної лінії, але часом нам цікаво подивитись історію про двох людей, котрі є, як я люблю їх називати, “ідеальними незнайомцями”. Тобто людьми, котрі зустрілись випадково і ця “випадковість” здається сама по собі не випадковою, про що говорить їх зануреність один в одного. В якомусь сенсі мені не вистачало якоїсь…гм. Я б сказав, що фільм має певну незавершеність. І це не дивно, бо через дев’ять років після виходу оригінального фільму вийшло продовження (Перед заходом сонця), а ще через дев’ять років вийшов третій фільм (Перед північчю). Втім, це зрозуміло, коли ти дивишся фільм зараз, але сам по собі фільм як такого кінця не мав.

Я б радив його для перегляду, якщо вам хочеться просто цікавої романтичної, легкої історії на один вечір 🙂

Подивились Плаття (1996)

Фільм Плаття, також відомий як De jurk/The Dress – артхаусний проект голландського режисера Алекса ван Вармердама, який також зіграв в ньому одну з головних ролей.

Це історія про кількох різних людей, яких об’єднує єдина річ – плаття, з яким вони стикаються в різних моментах свого життя. Що ж такого цікавого в цьому фільмі, що я вирішив про нього згадати?

Рідко коли можна побачити фільм, в якому головним “персонажем” виступає річ, життєвий шлях якої тут і показано. Вона починається з малюнка дизайнера, який побачив своє натхнення в іншому платті, під час сварки будівельників працюючих на вулиці і жителя однієї з квартир З квартири лунала досить одноманітна індійська музика. Під час конфлікту на вулицю вибігла жіночка у вбранні, референсом якого і став дизайн майбутнього плаття. Цікаво, що сам сюжет буде розвиватись наче нитка від цього самого плаття, котра зачепилась десь за гілку і потягнула за собою череду подій.

В цьому фільмі є ідеальне поєднання артхаусу, еротики, трилера і комедії. Картина показана в такому ключі, що вона не може в тебе викликати якусь одну емоцію, тому кожну секунду емоція змінюється – від переживання за головну героїню через епізод, який з нею трапився, і з елементами комедії, котрі тут розбавлені сценами з оголеним тілом.

Я б навіть провів певну алегорію з тим, що життєвий шлях плаття тут дуже нагадує життя людини, розділене на кілька етапів, серед яких дитинство, юність, молодість, “друга молодість”, старість і смерть.

Важко сказати, чи хотів автор фільму зробити певну прив’язку до того, що як річ виникла під час конфлікту, так своєю подальшою історією вона і демонструє, що не може нести якесь світло чи добро, бо ж саме через плаття люди, як правило, стикаються з проблемами. Втім, також актуальна думка що ти не можеш знати історію, яка передувала тому, як річ потрапила до тебе, і іноді ці історії можуть навіть переплітатись.

З іншого ж боку фільм досить важкий, бо в ньому присутні певні елементи насилля до жінок, через які може бути неприємно його дивитись. Тому б до списку жанрів я б додав, мабуть, ще й трилер.

Чи раджу я його до перегляду? Так. Це той самий фільм, котрий викликав достатньо емоцій, щоб було бажання про нього написати. Ставлю йому сміливих 8 з 10.

 

Подивились Краса по американськи (1999)

Чи дивно дивитись дорослі фільми твого дитинства?.. Продовжувати читання Подивились Краса по американськи (1999)

Подивились “У будинку” (2012)

Є такі фільми, в яких ти не дуже розумієш що буде далі, але тобі просто цікаво дивитись. І…фільм “У будинку” – це якраз один з тих випадків, коли ти до останнього моменту не можеш відірватись від історії, котру тобі розповідають.

Клод учень восьмого класу, який з небагатьох зміг зацікавити свого вчителя – викладача французької літератури на ім’я Жермен. Справа в тому, що його твір заснований на історії, котра пов’язана з іншим учнем з цього ж класу – Рафі. Але одним твором історія не закінчується, тож вчитель буде отримувати нові глави твору, якийсь Клод пише з натури. Чи…зі своєї голови?

Сучасне кіно час від часу творче підходить до манери розгортання сюжету, тож зустрічаються фільми, де про події нам розповідають певними фрагментами чи від лиця різних осіб, що дозволяє нам з певним тоном заглиблюватись у сюжет, відкриваючи певну таємницю. Франсуа Озон в цьому фільмі не став використовувати якісь незвичні прийоми і розповідає все як є, поступово розкриваючи історію яка відбувається в реальному часі. От тільки чи варто вірити всьому, про що напише хлопець, котрий вчиться у восьмому класі?

Його вчитель з дружиною, якій він читає нові глави робіт свого учня, ставлять під сумнів те, що історія розвивається саме так. Більш того, вчитель радить учню трішки змінити тон розповіді – приділяти більше часу тим чи іншим моментам. Через це тобі стає важко зрозуміти, куди взагалі може вивести цей шлях, так як з одного боку учень робить дії, про які вчитель мав би комусь розповісти. Учень, в свою чергу, наче грається зі своїм читачем, заводячи сюжет оповідання в такі повороти, що іноді це починає лякати, але ж…чи часто ми можемо відірватись від цікавої книги чи серіалу, якщо автори зуміли нас зацікавити? Тим більше, що вчитель Клода сам письменник (щоправда, не вдалий), тож в нього є свій погляд на те, як все мало б розвиватись у книзі.

Фільми Франсуа Озона це картини, котрі ти або полюбиш всім серцем, бо вони “саме такі”, мають свій шарм і свій смак, або…не зрозумієш, і скажеш що фільм дурня. Тож не дивуйтесь, якщо в описі під цим фільмом ви знайдете як хвалебні відгуки, так і більш негативні. На мою думку в цій картині автор дуже вдало зміг розповісти історію, через що ти очікуєш наступної глави розповіді так само як і вчитель Клода.

Чи вартий фільм перегляду? На мою думку так. Рідкий випадок, коли фільм тримає твою увагу до останнього моменту, при тому не в напруженні, а в якійсь легкості оповідання. Ставлю фільму 8 з 10 🙂

Подивились Нова подружка (2014)

“Как тебя, девочка, зовут? – Virginia Slims…” Продовжувати читання Подивились Нова подружка (2014)