Скільки веду блог, стільки є людиною, яка помішана на статистиці. Тобто після публікації я цікавлюсь, скілька людей продивилось і чи продивились взагалі. Старому блогу 13 років, безліч людей з різних країн. Я не знаю їх. Не знаю, хто може ховатись за тими назвами країн. Взагалі не важливо і те, хто раптом може продивитись за вечір 10-20 сторінок. Певним сенсом це вуайеризм. Тобто коли ти показуєш себе, але не бачиш чиєгось обличчя. Чи всі ми в житті вуайеристи?
Я думаю що ні. Творчі люди – так. Безсумнівно. Звичайні/інші – ні. Ми хочемо, щоб нас чули, бачили. Наче те дасть нам якусь енергію, котра покаже, що ми чогось варті. І те що ми створюємо і в цілому.
Одній виконавиці під відео написали класичний коментар в дусі “дивно що так мало підписників/переглядів, не зупиняйтесь і ви досягнете висоти” – але ні. Цікаво, чи знає вона, що ні? Чи погодиться на це? Чи займалася б і надалі творчістю? Це просто бажання прославитись, чи ж, те, без чого людина не може жити? Але людина або “злітає” у всесвіт шоубізу, або ні. Тобто я от розумію по собі, що створюю не те, що буде популярне. Але роблю це для себе. Те, що буде популярним – я цим займаюсь і заробляю на цьому гроші. Важливо завжди розділяти одне від іншого.
Ти думаєш, що статистика це річ, котра дозволить тобі щось більше зрозуміти. Але, частіше, вона більше плутає.
