Позначка: світлина

Какие странные бывают в жизни встречи..

Как много любопытных глаз…

А нам Луна сегодня лучшая подруга,
И космос сегодня за нас…(c)ЛПН

Сьогодні – горіхи, завтра – горіховий садок

Висадив сьогодні всіх цих красенів у садку на розсаду

По 2-3 штуки в лунку. Чисто теоретично, там близько 6 рядів десь по 12 лунок, в кожній по 2-3 горіхи. Досить непоганий старт, як на мене 🙂

 

Люблю нетипову зовнішність…

От як цей чоловік, наприклад..

В кожній людині можна щось знайти. Побачити щось цікаве. Часом можна побачити щось нове, якщо спробувати забути її лице, і подивитись наче вперше. Чи багато людей, загалом, замислюються над тим, як виглядають зі сторони? Маю не увазі не зовнішній вигляд чи парфюм, а як їх хтось бачить чи уявляє…бо в кожного ж своє сприйняття інших.

Хтось малює фарбами на аркушах, я малюю фарбами на собі…часом цікавий досвід, часом смішний (хто відмивався від чорної гуаші – зрозуміє) 🙂

Знову пєльмєшкі…

Робили сьогодні пєльмєшкі

Аж весь Дорохедоро перед очами пронесся..

@doctorhaus0

«Дорохедоро» Автора, С Днём Рождения😁 #рекомендации #пельмешка🥟 #ящер #врек

♬ оригинальный звук – Aleksandra

Щоправда, не так все трагічно закінчилось 🙂

Що в ровері тобі моєму..

Камера телефону не може передати весь той кайф…

Котрий сьогодні можна було спостерігати…

В анімешках є такі моменти, коли показують досить грудасту героїню, і як в неї “скаче” бюст. Так от, сьогодні тим бустом був я генератор, котрий важить близько 45 кг. Як я казав Сашці “загалом, чого боятись. Разом з ним ми будемо важити близько 100 кг – це ж цілком нормальна вага повненького дядєчки, котрий їде ровером”.

Окрім дороги прямої я ще встиг пару раз виїхати на доброго горбака (і не перевернутись, як колись), і доставити його і себе цілим додому. Мабуть, єдине, про що я шкодую в своєму житті – що коли приїхав Фелт, я просив сусіда поїхати за ним машиною з причепом. В мене тоді вже був Schwinn, то ж я міг цілком його і сам привезти. От тільки здогадуюсь про кількість матюків автомобілістів, бо ж…

коробка з Норкою тоді виглядала, ну дуже вже, по дурному 🙂

Коротше, якщо я якось ще й холодильник зможу якийсь привезти з магазина на ровері – то можу офіційно заявити, що машини зовсім не потрібні в цьому світі 🙂

Поїздонька по селах…

Часом буває, що все що тобі хочеться – це сісти на ровер і кудись поїхати. Часом ти заїжджаєш туди, куди не планував. Так і сьогодні…

Транспортом, як завжди, в нас були Norco Storm 9.3

і Сашкіна триколісна Mifa

Загалом, у чому зручність ровера з кошиком і ровера з баулом – бери з собою що хочеш. Саме тому без проблем взяли пару фотиків, оптики до них. Хоча й знадобилось з того не так вже й багато.

Перший піт-стоп був біля грибочків. Насправді ні, там фотографували ягідки

Але, загалом, коли ти їдеш в якесь нове місце, завжди виникає питання – знімати щось, чи просто насолоджуватись новою місцевістю. Ми вибрали другий варіант. Їхали ми у бік Варковичей, селища що славиться своєю випічкою (є щось типу хлібопекарні своєї, до речі, називається “Паляниця”). А ще там є велике озеро, котре зараз нагадує нам якесь море

З одного боку багато людей займаються рибалкою, з іншого немає якогось оформленого місця для цивільного відпочинку. Принаймні з того боку, де ми були

Є дивна конструкція, в яку зливається вода. Як я розумію це щось на кшталт такої собі міні-дамби, котра спускає воду у річку. Таких споруд я ще не зустрічав, та й, багато я тих озер бачив?

Одна з доріг, котра йде з Варковичей, викладена бруківкою. У Дубенському районі таку бруківку можна побачити в багатьох місцях. На знімку, наприклад, дорога з неї викладена серед полів. Хтось каже що це польська бруківка, і питань нема, бо важко сказати, скільки їй вже років, а вона хоч би хни – принаймні в цьому місці навіть не прогинається.

Їхати триколісником по бруківці той ще кайф 🙂

Завжди хотілось зробити знімок комбайна під час збору зерна. Мрія збулась 🙂

Крім того побували у “замку”. Ну, точніше, біля місця де він колись був. Загалом, на Західній Україні багато таких от місць пам’ятних типу цього. Це залишки замку у селі Княгинино, Дубенського р-ну. Цікаво, що як таких згадок про нього не багато. Єдине щось – десь спливає, що споруда може бути приблизно 18-сторічча. То ж не дивно, що це все що від неї лишилось.

А ще побачили файне озеро по дорозі додому. Не таке велике як у Варковичах, проте з лебедями (або гусями, хто ж там розбере) 🙂

Завжди забуваю, коли цвітуть каштани. Тим цікавіше заставати їх цвітіння, і питати в себе “це воно вже закінчилось все, чи тільки починається?..” – цей каштан тому підтвердження:

Ну і як жеш без пам’ятного селфача на фоні замку 🙂

Загалом проїхали 45 км, висадили пару батарей, коліно встигло почати боліти на пів дорозі, але…воно було того варте.