Дивним чином

Переймаюсь за те, скільки днів я буду хворіти, бо ж 10 днів пройобу і повторний курс, а з іншого боку…так, якось, похуй…ну тобто. Якщо тебе запрягли бігти марафон 40 км, а ти пробіг 10 – останні 30 км то не є твоя проблема, то є проблема тих, хто заставив тебе бігти. Так і тут. Не моя проблема, що я хворію. Це лише документально підтверджує мою неспроможність існувати в тій реальності, в яку мене хочуть запхати.

Я не можу документально підтвердити, як через стрес я можу добу хотіти в туалет, але не мати можливості (фізичної, тобто не йде воно) сходити. Не можу підтвердити болі у спині він зайвого навантаження. Але ось це ось – з температурою, кашлем, соплями – будь ласка. Раз попав під дощ в захворів. Рембоса з мене вирішили зробити? Ну-ну…на все добре…

Два сержанти

Загалом, історія полягала в тому, що один сержант хотів тебе зламати, а інший, в свою чергу, більше переживав за те, що ти зламаєшся. Тож служба тут це як битва бобра і зла. Іноді перемагає одне, іноді…

Моя справа довести цю справу до кінця, бо надто вже багато сил і здоров’я було витрачено. Хтось вважає мій шлях безвихідним, хтось…

Час покаже. Бо поки у нас всі похворіли, і це те ще щастя бути в одному приміщенні із сотнею людей. Знову ж таки, Русь, чи був в тебе вибір між-між? Мабуть, що ні. Тож просто пливи далі за течією.

Я відштовхуюсь від різних дерев, коли бачу камінь на своєму шляху. І це єдине, що я тут можу робити. Побачимо, куди цей шлях мене приведе..

Що нового?..

Та, загалом, нічого. Почалися лекції, триватимуть до…із, навчання триватиме до 5 липня. Поки жодних позитивних перспектив, втім якось і різниці немає. Вже як буде так буде. Загалом, з’ясував, що навіть з перспективою отримувати 20к на місяць десь у штабі, я б, скоріш, обрав свободу. Та чи був в мене вибір?..

Хочеться викреслити себе з цієї ситуації і цієї країни, але до того ще, мабуть, довго. Але жодного бажання лишатись військовим з досвідом, з перспективою бути знову і знову призваним. З мене буде достатньо одного разу.

Шкода, що колишнє життя не повернути, втім, колишнім колись стане і теперішнє. Просто тоді я сам буду обирати, коли..

Насправді, якось дєпрєсівнєнько…

І справа не в тому, що нас кинуть тупо як м’ясо після 30 днів навчання. Справа в тому, що люди навіть не розуміють, куди вони попали. А я розумію, більш ніж…саме тому розумію, чим для мене це закінчиться.

Звісно, мені хотілося б перевестись в іншу частину, послужити там до кінця війни, а потім?..

Потім ми поїдемо нахуй звідси. Не суть важливо, у комп’ютерній частині я буду служити далі чи там, куди мене кинуть. Я виживу. Як той паразит, котрого неможливо знищити. І ми поїдемо, як тільки це стане можливим для чоловіків. Мені не настільки важко вивчити німецьку, наскільки жити в країні, система якої вбачає в тобі лише шмат м’яса з автоматом.

Мабуть, більш зваженого рішення, від мене не слід було чекати..і ця думка буде єдиним, що за будь-яких умов заставить мене все це пройти. Просто щоб не мати нічого спільного з цією системою…

Звідси було два шляхи..

..обидва вели на смерть . На жаль, це не гра слів чи “цитати великих самогубців”. Просто сьогодні я…повноцінно став військовослужбовцем. До речі, у військовий час в них ще менше прав ніж у цивільних. Тож…молитися? Гм. Це тут не допоможе. Бо з сімох кругів пекла я вдало приземлився десь на другий або шостий – дивлячись, звідки рахувати.

Проблема навіть не в моєму небажанні створювати комусь (а, точніше, Олександрі) проблеми. Проблема в тому що якщо щось зі мною трапиться це буде ще гірше.

Сьогодні одна психологіня розтлумачувала мені, як тупо померти скоротивши собі віку, і як би пишалася мною Олександра, якби я помер героєм, підірвавши себе з кимось ворожим. Я не хочу називати жінку тупою звіз…кхм, але в неї якесь жахливе уявлення про наші взаємовідносини..

Життя воно ширше, ніж його бачать працівники навчальних центрів. .

Іноді..

..тобі просто хочеться, щоб тебе почули. Щоб потрібна людина почула про твою проблему і така “о! Я можу йому допомогти! Я знаю як це зробити! Я в змозі це зробити!” – і тобі хочеться вірити, що така людина є. Загалом..я читаю оці всі закони про “…ухилянтів, що не прийшли по повістці надісланій на поштову скриньку..” – і цілком розумію людей, котрі виїхали і не планують повертатись. Я розумію керівників країн, котрі не планують видавати військовозобов’язаних і повертати їх в Україну. Тобто, об’єктивно, ок. Є котел, в котрому “варюсь” я і ще кілька мільйонів українців. І ми з цього котла як ті раки з тої каструлі – нікуди вже не дінемось. Бо є “раки” в морі, а є ми. Ми по різні боки цієї самої каструлі. Який в нас вибір? Насправді, якщо так подивитись, у рашистських мобілізованих і наших спільне одне – по ним або чужі будуть стріляти, або свої. Тільки свої не буквально, а мова про закони і обмеження законних прав. І коли країна обмежує мої права, чи маю я хотіти бути частиною цієї країни чи цього суспільства? Чи маю я обирати президентів, котрі захотять мене знищити?..чи маю я будувати бізнес в країні, котра не може мені гарантувати, що завтра буду я, котрий займається цим самим бізнесом?..

Наступає момент, коли мене не настільки їбуть оці всі статті про штрафи і інше, а є одне законне питання – якщо ви так хочете мене вбити, то в чому проблема?..бо ситуація зводиться до смішного – зараз піти і вкрасти щось в магазині, сівши на пару років у в’язницю, має більше сенсу, ніж намагатись вижити в цей час в цій країні. Бо це легше. Це дає чітке розуміння твоїх ближчих пари років життя. І чи багато ви пам’ятаєте ракет, що прилетіли по в’язницях? Я ні…

Чесно – мене заїбала ця історія з тим всратим ртцк, котрий зараз вважає себе “царьом і богом”. Ок. Не дали мені спокійно виїхати на постійне місце проживання. Знайшов я гроші і повернувся я туди. Пішов на навчання. Отримав зброю. Повернувся у відпустку. Приїхав в той ртцк і розїбав його гранатою чи джавеліною. Стало комусь краще? Так, мабуть що мені. Бо в країні, де немає законів, мене посадять через те, що я прибрав з країни частину банди корупціонерів, котрі не виконують закон і не дають мені на законних правах виїхати на місце постійного проживання, знявшись з тимчасового обліку.

  • можна слухати з 23 хвилини. Де я перепитую у працівника, чи маю я право по закону знятись з тимчасового обліку у зв’язку зі зміною місця постійного проживання, на що мені відповідають лише, що то я маю йти з тим “до юристів”. Ок. До юристів я піду з оцим записом, якщо до мене прилетить хоч якийсь натяк на штраф чи ще щось…

Мені не дуже віриться, що цей запис потрапить “…саме тій людині”, але ж, блог мені вже не раз допомагав. М?..

Ps чи варто пояснювати, що цей запис анульовує оцей аргумент?

Бо важко знятись з обліку, коли тобі не дають ані прикладу заяви, котру ти маєш написати, ані можливості написати цю саму заяву…

Робить оберт планета в тиші..

..наші долі – це просто вірші.. Продовжувати читання Робить оберт планета в тиші..

З дивним теплом…

Згадується день, коли серйозно бахнули по енергоструктурі тогоріч. Темрява. Невідомість. Відсутність інтернету. Згадав тоді, що на телефоні є радіо. Підключив навушники, намагався хоч якось з’ясувати, що ж сталося. Такий собі лайф-хак по виживанню під час ядерної зими…

Мені подобається ідея викликів, коли ти намагаєшся вирішити питання нестандартно. Зараз до мене їде половина акумуляторів, ще половину сьогодні відправлять. Як і замовлений автомат на клятих 200А току. Дивним чином, ця вся історія підштовхнула мене до реалізації проекту з сонячними панелями і акумулятором. Ідеєю автономного відеонагляду і світла. Інтернету в тому числі. Бо ж вже перевірено – оптика (інтернет) працює, якщо заживити перетворювач оптичного сигналу і роутер.

Зараз в мене болить спина, бо вночі десь защімило нерв. Чи щось типу того. А в мене тиждень на те, щоб забрати бойлер, доробити воду, перевезти речі, і ще багато чого…тиждень до морозів. Зараз, це здається більш важким, ніж те радіо о 3-й ночі..

Про те, як піз…ть політики

А сьогодні дітки, я вам розповім як піз…ть політики. От приклад новини:

Мій приклад, про який знають знайомі, родичі та читачі цих записів, знають з чого почалось моє “оновлення даних у ТЦК” і…чим воно закінчилось. Більш того, я був “пришвидшено мобілізований” не дивлячись на мій поганий стан здоров’я. Бо ж сьогодні ВЛК, завтра вже навчання. В них немає часу вирішувати – придатний ти, чи просто гарматне м’ясо…треба всіх встигнути закинути у топку війни, поки ще горить…

Не я вас вибирав, але я вам ще пригадаю це все після закінчення війни. І я і тисячі інших, кого було “пришвидшено мобілізовано”, не дивлячись на стан здоров’я. Ті, кому лікарі закреслили діагнози і зробили придатними. Ті, хто лишився без дітей, батьків, близьких – вся їхня кров, не в останню чергу, на руках тих, хто робить нашу могилізацію реальністю, закриваючись словами про “Це геть не означає..”

Ну…або ж ви просто ні…я не розумієте, що відбувається на місцях. А якщо не розумієте, то який сенс з таких зам. міністрів оборони взагалі?!..

Ps а шо ж це я все тут пишу, і не біжу актуалізувати дані? Так я б радий, але ж ваші ж ТЦК утримують мої документи, через що виникає потреба у людей звертатись до адвокатів і платити немалі гроші…

Pps і ще раз…ті хто виїхали…ви правда хочете повернутись у цей безлад, що відбувається в країні?..