І справа не в тому, що нас кинуть тупо як м’ясо після 30 днів навчання. Справа в тому, що люди навіть не розуміють, куди вони попали. А я розумію, більш ніж…саме тому розумію, чим для мене це закінчиться.
Звісно, мені хотілося б перевестись в іншу частину, послужити там до кінця війни, а потім?..
Потім ми поїдемо нахуй звідси. Не суть важливо, у комп’ютерній частині я буду служити далі чи там, куди мене кинуть. Я виживу. Як той паразит, котрого неможливо знищити. І ми поїдемо, як тільки це стане можливим для чоловіків. Мені не настільки важко вивчити німецьку, наскільки жити в країні, система якої вбачає в тобі лише шмат м’яса з автоматом.
Мабуть, більш зваженого рішення, від мене не слід було чекати..і ця думка буде єдиним, що за будь-яких умов заставить мене все це пройти. Просто щоб не мати нічого спільного з цією системою…
