Переbahroмування

Якщо так подумати, то мої, найбільш тригерні спогади відносно людей, мають свій музичний супровід. Наче як когось ховають, а позаду йде оркестр.

Якщо починаєш Коли починаєш ставати відвертим з самим собою, стає зрозумілим, що всі проблеми не в цій самій відвертості, а вони, дещо, глибші. Якщо я продовжу цю тему, вона стане початком кінця, тож на тому її і закриємо. Паршива кінцівка сюжету гри.

Бувають дні, коли музика дає тобі відчуття свята. Я вже якось таке писав щось тут. Типу в тебе просто звідкілясь відчуття, наче в тебе день народження саме сьогодні. І от, якщо казати так, то ця музика дає мені відчуття…непорозуміння? Ні, інше слово. Ви колись замислювались, яким буде ваш персонаж у грі, якщо йому вибрати всі параметри на рівні “5 з 10”, тобто на базовому рівні? Певно, він буде “середнім”. От і в мене зараз “середня музика” з “середнім розумінням”. І взагалі, у графу “Сімейний стан” соцмереж слід додати пункт “На антидепресантах”. Він найбільш чітко може пояснити стан само…відчуття?

В попередньому пості були слова “Остыла кровь, остыли мы. Я за тебя борюсь, ты за меня борись!” – і навіть в них відчувається оця “середня нейтральність”. І питання не в тому, що мені є що сказати, але я не хочу, а в тому що і сказати нема чого. Сумбур…

Мені комфортно у емоційно нейтральному спілкуванні. Визваний цей стан антидепресантами, своїми якимись “запобіжниками” чи ж ще чимось – не суть важливо. Як свій особистий психолог, я не маю права не спитати в себе – чи зберігся б цей стан, якби цього спілкування не стало – і ні, не зберігся. Бо тримати себе в “емоційному контролі” і “натрапити на тригер” – різні речі. З цього, по логіці, випливає, що це вже не є “емоційно нейтральне спілкування”. Здається, термін “дилема дикобразів” заграв новими барвами, чи не так?..

---

Стадо дикобразів лягло в холодний зимовий день тісною купою, щоб, зігріваючись взаємною теплотою, не замерзнути. Однак незабаром вони відчули уколи від голок, що змусило їх лягти подалі один від одного. Потім, коли потреба зігрітися знову змусила їх присунутися, вони знову потрапили в колишнє неприємне становище, так що вони металися з однієї сумної крайності в іншу, доки не лягли на помірній відстані один від одного, при якому вони з найбільшою зручністю могли переносити холод.

— Так потреба в суспільстві, що випливає з порожнечі та монотонності особистого внутрішнього життя, штовхає людей один до одного; але їх численні відштовхувальні властивості та нестерпні недоліки змушують їх розходитися. Середня міра відстані, яку вони нарешті знаходять як єдино можливу для спільного перебування, — ввічливість і вихованість звичаїв. Тому, хто не дотримується належного заходу в зближенні, в Англії кажуть: keep your distance! Хоча за таких умов потреба у взаємній теплій участі задовольняється лише дуже недосконало, зате не відчуваються й уколи голок.

---

Ты взрываешь мой космос
Такие звёздные войны
И мы однажды проснёмся
И будем сквозь эту боль смотреть

Как трещина ползет по стеклу скафандра
Походу, п*здец
Листьями падать на дно стакана
Терпкой горечью жечь

Первую заварку сливай
И вместе с нею меня
Там, за окном, начинается май
А, я..(с)О.П.

---

Слухав нещодавно, як Толя розповідав, як створюються їх пісні на прикладі однієї з останнього альбому…слухаєш, і починаєш розуміти, в чому така казковість кінцевого результату. Бо людина чітко знає що вона робить і для чого. Текст, музика. Переходи. Десь щось додати, десь щось прибрати. У взаємовідносинах з іншими людьми все приблизно так само. Щось треба додавати, щось прибирати. Підтримуючи баланс. Інакше все закінчиться тим, чим кінчаються перші два куплети у тексті вище. Мені подобається цей зрозумілий трепіт. Як вдале дозування таблеток, коли і побочки не вилазять, і лікарський ефект добрий.

Одна з думок полягає в тому, що одна з речей, котра тримає ті чи інші речі під контролем – це страх. Поки кіт боїться отримати по сраці, якщо вилізе на стіл, він не отримає по сраці, а ти знаєш, що він не полізе на стіл. Але, загалом це страх. Проектуючи це на взаємовідносини людей – один з варіантів, на чому вони можуть триматись, це страх. Звісно, не страх того що тобі по сраці дадуть як на стіл вилізеш, а скоріш страх втратити відчуття комфорту. Закінчимо композицією, яку якось вважав дуже “своєю”…

“Давай не будем
Завершать картину нашу,
Бросим так, оставив смутные мазки.
И каждый будет сам искать
На ней надежду
Или мрак, сады или пески.

Больше не будет больно и плохо,
Сегодня не кончится никогда.
Между выдохом каждым и вдохом
С неба летит звезда.

Гаснет звон последнего слога
И шкатулка вопросов пуста.
Больше не будет больно и плохо,
Сегодня не кончится никогда.”(с)Flёur

---

Ps ні, все ж додам. Це як у коментарях під якоюсь піснею Чайковської була фраза про щось, що від людини “так і віє сексуальністю” чи щось типу того…причому здається, що зустрічав це не один раз. Хтось бачить душу, хтось сексуальність. Мабуть, кому чого більше не вистачає в житті… 🙂