Одна частина мене має дивне “відчуття ліктя”, типу “коли що – все вирішиться”. А друга каже “- так! За твій рахунок!”. Загалом-то, дивно відчувати якусь надійність чи фз, коли розумієш що в разі чого ти не до кого не будеш звертатись, бо не можеш до когось звернутись. І це, щось, внутрішнє, мабуть. Це не про час, який тобі треба бути серед якихось людей, щоб звикнути до них і звертатись. Це про внутрішнього звіра, котрий не хоче більше комусь довіряти. А якщо в тобі немає довіри, про що, взагалі, мова? Щось, Фльорно..
“Нет никаких деревьев, никакого дома,Сумрачных тихих аллей, никаких знакомых собак.Цветы в ухоженных клумбах, всё совсем по-другому –Незнакомей, новей, словно всегда было так.
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.