Вихідні нагадали день, коли ти у дворі встиг приділити увазі кожному з котів. Ти не доробив справи, але ж..всі отримали долю уваги. Тепло, приємно, і ататата. Після того, як пропив антидепри, я кожен раз задаюсь питанням – який я. Той що під час, той що після, чи той що поза. Не маю відповіді на це питання.
Людина може зробити “на адреналіні” безліч речей, котрі важко уявити осторонь. Виконавці сидять на наркотиках, і пишуть те що нам потім подобається. В моєму розумінні, якщо я інший, коли мої якісь нервові прояви заспокоєні, це теж такі собі “наркотики”. Не буквальні, звісно ж. Бо це додає мені хвилин, коли я живу поза болем. Колись у спині, тепер у горлі, скоріш. Думаю, що для мене антидеприсанти більше спосіб для існування. Бо ж я не знаю, загалом, який я буду без. Це не є знеболююче від хвороби. Це є заспокійливе тих частин мене, котрі завжди яскраво горіли вогниками. Я не знаю, скільки мені ще світити, і це мене веде до певного суму. Суму за тим, що від мене не залежить.
Відчуття, що потяг вже їде. Ці п’ять років вижали з мене все що лишалось. Я дивлюсь на своє тіло і цей переїзд не був рятівним кругом для мене. Скоріш те, що мене з’їло. Відчуття, що руки стали ще худіші. Скули ще видніші. Худоба ще явніша. Я боюсь, що ті хто мене бачив 5 років тому, мене б зараз не впізнали.
Певних людей все моє життя смішило, що я такий худий. Що в мене такі, на подив, тонкі руки. Що мене “вітром унесе”…що ж. Радійте. Мабуть скоро ваше бажання здійсниться, і таки унесе…це не депресія, це те що я спостерігаю, і на що в мене немає відповіді, як пояснити те, що я все худіший і тонкіший.
Хотілося б вірити що все те дурня. Що в свої 35 буду жирдосіком і все таке. Але ж, але ж…
Любити тих хто поруч,
Цінити те що є…
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.