Автор: revolytion

Stronger

Останні дні дуже важкі і відчуття, що не вистачає якоїсь підтримки. Але з іншого боку мені вона не потрібна, бо я сам не знаю якою б вона мала бути. Немає тієї сили, яка б щось змінила в моєму житті більше, ніж можу я сам. Але часом мені вже не вистачає сил на те, щоб тягнути цей світ.

Сьогодні, як приклад, мене вперше в житті зупинила поліція. За…керування триколісним електроскутером. Я нічого не порушив, скутер має двигун 1.5 кВт і, відповідно, не є механічним транспортним засобом за нашими законами, тож не потребує реєстрації і наявності прав, але, в той же час, саме за це мене і спитали. Чому? Бо більше не було до чого причепитись. Я їхав по правилах, світло було увімкнено, увімкнув поворотник де слід, ми їхали обоє у шоломах. Більш того – за нами спеціально поїхали і наздогнали приблизно за 1.5-2 кілометри. Тобто за нами їхали цілеспрямовано. Важко сказати, чи то щоб глянути чи я військовозобов’язаний і чому все ще не воюю (перепитували навіть про причину виключення з обліку), чи то щоб за новий у місті транспорт перепитати, але відпустили без письмового чи усного попередження. Важко сказати що то взагалі було, але неприємно.

Часто світ жорсткіший до нас ніж має бути, бо сьогодні, епічно, мене ледь не збила машина, котра не пропустила мене коли я їхав по головній дорозі. Як не крути, а завжди всі “праві” окрім мене. Життя? Егеш…

Подивились Кримінальні коханці (1999)

Фільми Франсуа Озона діляться на дві категорії – або вони вас захоплюють, або…вас не влаштовує кількість одностатевих і дивних взаємовідносин, і ви відхрещуєтесь від перегляду його фільмів.

Продовжувати читання Подивились Кримінальні коханці (1999)

+-

В дитинстві, іноді запитуючи “Як твої справи?” люди відповідали “плюс-мінус”. Це означало що в житті відбувається щось добре, щось погане.

Зараз в моєму житті багато чого пов’язане з електрикою (загалом, від електрики залежить моя можливість працювати і до мене їде електричний триколісний вантажний скутер), але через обстріли ми вже кілька днів знаходимось без світла. В моєму випадку все не настільки погано, бо я підготував “грунт комфорту” ще задовго до війни. І тому в мене будинок, здебільшого, живиться від батареї електровелосипеду. Які я нещодавно зібрав. Але в інших людей все гірше, подекуди хтось пише що люди “планують виїжджати”, але я думаю що то більше чутки, бо хто хотів виїхати – вже встиг.

Тому сьогодні це – моя творчість. Тому сьогодні в мене новий малюнок на собі…

Хроніки

Часом я зникаю через певні справи, і зараз саме такий час. Взагалі зараз дурний час, багато чого відбувається, багато речей, які мене лякають, але які можуть бути моїм новим шляхом.

Справа в тому, що місяць тому ми зайнялись чисткою димарів і…маємо певний успіх в цьому напрямку. Цей місяць я працював з напарником, але прийшло розуміння що більшу частину роботи я беру на себе (не в останню чергу по обладнанню), і треба якось відокремлюватись, бо ж або ви разом щось робите і будуєте, або хтось це будує на тобі. Мені це не дуже подобається, тож я вирішив працювати окремо і зробити це сімейною справою. Як результат, сьогодні мені мають відправити триколісний електроскутер (це трішки більше ніж ми планували, коли хотіли в цьому році придбати триколісник з дахом) з великим кузовом розміром 1.8*1.3 метри. Це допоможе нам і самостійно возити обладнання і займатись додатковими підробітками. Якщо все буде так як планувалось, то я з радістю розповім про те, що саме ми придбали і чому саме це.

Але це також велика відповідальність і великі вкладення (особливо перед зимовим періодом, коли ти не дуже зможеш працювати). Тож в першу чергу зараз все, чим я можу займатись це пробувати максимально швидко заробити гроші на те щоб віддати розстрочку по цьому транспорту. Плюс несподівано настали холодні погоди і ми будемо дуже швидко закривати нагальні питання по будинку, щоб зиму зустріти в теплих умовах.

Звісно, мені б хотілось зараз дуже вкластись у творчість, але зараз трішки не до того і є речі, котрі я маю вирішити до кінця цього року. Якщо все буде так як я планую, то у весну ми ввійдемо з можливістю мати стабільний і постійний дохід.

Мій Schwinn Town & Country також зараз дещо “захворів”, і я все ніяк не можу довести його до нормального робочого стану. Можливо доведеться міняти задній міст на іншу конструкцію. Але поки що є більш нагальні питання. Втім, якщо досвід буде вдалим про це я також обов’язково напишу.

 

Метеликами раненими з темноти

Якось воно синхронізувалось…і пісня, і настрій…і небо.. Продовжувати читання Метеликами раненими з темноти

Чом би й ні?

Мені не дають спокою слова Вінні про те, що її лякає моє хобі “переодягання в жінку”. Я пояснив їй і ми зрозуміли один одного, що це не є хобі в переодягання, а про створення образу, який я використовую для зйомки. Тобто мені потрібна модель – і я нею стаю. Але внутрішні “інь-янь” постійно чимось незадоволений, так сталось і тут, коли я вчора лежав у ванній після творчості і думав над тим, що…я терпіти не можу свої брудні (після роботи) руки.
Я відчуваю себе якимось мужланом, котрий ходить у рваному одязі, постійно п’яний, брудний. Внутрішньо мені стало гидко від розуміння, що я не можу зробити так, щоб після роботи я був “гендерно нейтральним” – тобто простим чоловіком з просто чистими підстриженими нігтями. І я пішов від зворотного – якщо є те, що видає в мене “надто чоловіка”, слід щось протипоставити йому. Тому вирішив спробувати фарбувати нігті. Не в тому сенсі, що робити манікюр, фарбувати все в якийсь один колір. Ні. Мова про декорування. Сьогодні, як приклад, я нафарбував по половині двох нігтів на кожній руці. Бо мені здалось цікавим, що воно буде виглядати з одного боку пофарбованим, з іншого “з відтінком” того що я десь тріснув по пальцях молотком, і ніготь почорнів.
Це не означає, що я постійно і кожен день буду видумувати щось нове – ні. Але якбо буде виникати бажання, чи ж буде якась ідея дизайну – я буду її втілювати. Бо це я – це частина мене.
Все частіше нагадую собі Діззі з Гілті Гір. Навіть була думка зробити татуювання саме з нею, на одній половині крила там де Некро написати “Сейнт”, на іншій з Ундіню – “Креа”. Хто зна, можливо колись…

Подивились Псіхо (1960)

Відносно давно ми дивились серіал “Мотель Бейтсів”, історія якого була заснована на книзі Роберта Блоха. В свою чергу сам серіал був заснований на фільмі 1960 року, про який і піде мова. Чи варто дивитись фільм після серіалу?..

Якщо напряму порівнювати фільм і серіал, то робота Альфреда Хічкока хоч і є більш короткою розповіддю тієї ж (майже) історії, я відзначив для себе моменти, які через які тобі просто цікаво дивитись цей фільм, не дивлячись на те що головну фішку історії ти вже знаєш. І першим з цих моментів є актори. Знаєте, є, все ж таки, якийсь шарм в тому, як раніше виглядали актори. Тобто,  ти бачиш актрису, котра грає головну роль. Вона гарна, але немає оцієї “штучності” зовнішності. Про це говорить, хоча б, не ідеальна посмішка (котру зараз у фільмах і серіалах можна побачити навіть у персонажів-безхатьок).

Другий момент це те, як завдяки музичному супроводу і картинці в цілому тобі дають постійне відчуття тривоги. Наче от-от щось має трапитись. І це не метод залякування у вигляді скримеров, який зараз популярний у кінематографі – тут є якийсь “внутрішній” страх. Я б назвав це страхом невідомості. Щось схоже було під час перегляду Сяйва, Стенлі Кубріка.

У фільмі головна героїня вкрала велику суму грошей, і в той же час персонаж постійно замислюється над тим, чи правильно вона зробила, чи ж ще не пізно повернутись назад, і спробувати якось все виправити. Це, знову ж таки, показує більший рівень емоційності персонажа, ніж зустрічається у сучасному кіно, коли будь-яке вбивство чи пограбування робиться холоднокровно, без долі сумніву в тому, чи слід було це робити.

Не дивлячись на той факт, що фільм вийшов більше 60 років назад, його цікаво дивитись зараз. Він має свій колорит і свій смак, через який виділяється на фоні пустих сучасних фільмів у жанрі триллер. Я б рекомендував його до перегляду не як альтернативу чи заміну серіалу, а, скоріш, додатково. Фільм демонструє нам нові сторони, показуючи більш типову і звичайну історію, ніж дещо “осучаснений” серіал.

Бісить

Дійшов висновку, що Тредс, все ж таки, бісить. Дурна соцмережа з дурними людьми. І чи варте воно було того, щоб “загоїти рани”? Не дуже. Бо це як мазати рани лайном. Дуже на те схоже.  Я хочу приділяти увагу собі і творчості, а не купі соцмереж. Мені їх з основного профіля вистачає. Тож…