Маленькі роботи

Я ніколи не сприймав дописи у блог як щось велике. Навпаки. Коли ти починаєш вести новий блог (а я ще пам’ятаю, як це відбувалось з OFU, більше 10 років тому), ти думаєш “окей. Це допис. Але він лише один. Кому буде цікавий один допис? Їх має бути багато! Лише тоді кожен знайде щось своє! І буде повертатись до тебе”. Але зараз я замислився над тим, що кожен такий допис це велика робота. Це велике досягнення. Це те, що вже є і буде в цьому світі, і з часом люди будуть повертатись до нього. Якщо він корисний. І так відбувається зі старим блогом, де в мене читають статті котрі були написані кілька років тому, а стали актуальні саме зараз, під час відключення світла.

Кожна стаття це велика робота. Навіть якщо вона наспіх написана – головне сенс, який ти в неї вкладаєш. А успішно написана стаття може зробити твій блог відомим як якась відома пісня, котра відгукнулась в серцях багатьох. Тож не варто недооцінювати кожен окремий допис.

Українські реалії хостингу

Хостинг Ukraine дозволяє в своїй адмінці блочити доступ кадрам з певних країн (привіт, русня і білорусня). Інший сайт на закордонному Дрімхості. Питаю у підтримки “як у вас можна заблочити доступ з певних країн?” – сказали, що використанням…плагіну для Вордпресу.

Ось вам і особливості підходу до клієнтів. Бо наш хостинг знає, наскільки важливо блочити доступ русні до наших ресурсів. Такеє..

Notes 2.0

Ми міняємось і змінюються плани. Щось змінилось? Так.

Я не хочу ділитись по планах, але зрозумів що в мене є більш ніж 10-річне портфоліо. Це думки, статті. Певний багаж, котрий мені ще може знадобитись поки я стану на ноги і розкрию крила. Тож будемо йти далі.

Я так само ділюсь думками, але іншою мовою, в іншому місці. Там де мені комфортно. Думав, як поєднати ці два світи, але зрозумів що не хочу цього робити. Не через хуйове сприйняття українцями певних речей, бо якось пофіг. Просто, бо в мене маю бути я. І мені значно цінніше, щоб мене бачили і сприймали тим. А якщо вже у нас тут театр, най…і назва буде відповідна. Як дань…моді?..мабуть..

Самопокращення

Помітив останнім часом, що коли пишу якісь записи у основний блог, типу останнього, намагаюсь якось “виправити” манеру написання. Перечитую, переписую, виправляю. Спроби навчитись доносити свої думки і інформацію у більш зрозумілій формі. Більш правильній? Можливо. З іншого боку, я не йду на якісь курси. Не читаю літератури по “правильному написанню”. Бо на мою думку це саме “правильне написання” є “сухі” тексти. Коли все вірно, але чогось немає. Чогось свого.  І от, якщо так подумати, це саме “своє” в кожного…ем…своє. Тобі або подобається манера написання, або ні. В якомусь сенсі, мені важче українською доносити всі ті думки, що в мені є. В тій формі, в якій я це бачу. Навіть гра слів не та. Точніше фрази часто ламаються.

Здебільшого, “мої читачі” це або знайомі, або ті, кому потрібна технічна інформація. Обидві категорії отримають інформацію в будь якому вигляді, тож…

Мабуть, тут більше перфекціонізму. Просто хочеться, щоб все виглядало так як ти собі уявляєш..

“Целуй мой юзерпик читай заметки”

  • именно так подумал я, когда осознал, что случайно снес базу данных сайтомагазина. А ведь начиналось все с “таааааак…надо сделать бекап, чтобы ничего не слетело”

Все оказалось более прозаично, ибо Русь умный – Русь чистку сделает, да? Естественно! А что первое под расход? Старые БДшки проектов…и вот сношу я значит загадочную базу с загадочным названием pavlin (первое название магаза), начинаю искать базу магаза, а нее нет…глупенькай мозг начинает вспоминать, что БД была одна.

Ну в общем не радуйтесь – это была одна из двух БДшек что я первыми бекапнул. Сразу создал другую, переименовал, восстановил со скачанного файла и все бегает. Но сие никак не умоляет моей безмозглости делать “бекап” в 3 часа ночи 🙂

#Вечербреда. Всякаямуть Увидел 5 подписчиков…

Вечербреда. Всякаямуть
Увидел 5 подписчиков у блога, ха-хакнул, ибо подписчиков то не было, то навалилось 4 кроме меня. Глянул, и вправду нет никого. Но сразу появилось ощущение “о…теперь я должен думать о чем писать”. Самая ублюдская вещь, что я когда-либо делал – это писать для кого-то. Пишешь не ты, а твое стремление угодить. Это не исключает ценности тех мыслей, хранящихся где-то, но для меня они скорее пример того, что делать не стоит. Напоминание.

А суть собственно в том, что сегодня вечером я два часа нес всякую муть. Я ее часто несу, но так вот чтоб целенаправленно и таким себе потоком мыслей, не особо помню когда было последний раз. И это смешно и забавно и мило, и прекрасно, когда в потоке этой всей мути человек понимает, почему это смешно. Есть люди, которые пишут рассказы, книги, фанфики. А я сегодня открыл для себя, что мне проще писать всякую муть, в общении с кем-то. Это беседа, когда из одного получается другое, а из другого третье. Беседа обо все и ни о чем одновременно…такая беседа позволяет мне условно забыть обо всем, и просто улыбать кого-то всякими глупостями. Наверное если я поведу дальше эту логическую цепочку, то приду к тому, что я в такой беседе вижу свою полезность/актуальность. Такая себе минутка славы фокусника-неудачника, постоянно вытягивающего мертвых птиц из шляпы.

Данный ход мыслей можно увести еще дальше, о причинах, следствиях и прочем, продолжить самокопание, но я и так для ясности сути своей мысли написал все то, о чем предпочитаю не писать в Нотсах. Я бы предпочел все ограничить тем, что мне приятно осознавать свою полезность, даже если эта полезность заключается в какой-то мелочи.

“Уваги хочеш, як тамагочі,
Коли ти на одинці, коли один.”

“Трудно быть хорошим всегда
Сложно казаться всегда довольным
Посмотри как горят у других города
Люди горят, что разделены войнами

Память стремится к нулю
Что вчера люблю
Бликом несется на поезде в бесконечность
Важно средь войн и пожаров хранить одно
То, что когда-то звалось человечность.”(с)

Вместо признания

Для меня таким себе признанием блога, как серьезного ресурса (я об OnlyForUs, если что, с Нотсами я чуть слажал, но он и не о том) является то, что обе мои критичные статьи (да-да, обращаю внимание на говнецо, но объективное, я о чудо-фэтах фирмы Impuls и о качестве очков Lynx) спустя менее чем месяц сверкают на паре первых страниц в выдаче Гугла.

И если мой Ютубовский чудо-акк в шопе в плане просмотров/выдачи (а нефиг постить видео раз в месяц), то в плане блога я вполне оправданно могу заявлять о том, что это полноценный ресурс, который не смотря на редкую обновляемость (последний год условно), в случае публикации тех или иных статей по ключевым словам вполне себе отлично находится в Гугле.

Я не планирую начинать его монетизировать, либо как-то особо пользоваться тем, что его где-то вполне можно найти, но мне приятно, что без вкладывания денег в продвижение сайт вполне себе можно найти.