…і слухати Placebo…

Скаржитись і слухати? Ок. ок…нити…

Запускаємо

і…

К – команда. Дивно спостерігати, як щось працює командою. Тобто певна кількість людей має якусь загальну ціль. Дивно скоріш, навіть. Я можу повірити, що якщо падаєш плазом на бетону плиту – в тебе є шанс не отримати ушкоджень. І не повірю, що міг би комусь довіряти частину якоїсь важливої роботи. Тобто…мабуть добре, коли є синхрон хоча б на 45%, а як ні?

Дивлячись на Placebo – в них дуже великий концертний склад. Якщо точніше – 2 постійних учасники і 4 тимчасових, котрі у складі на концертах і (як я думаю) для запису пісень. Але ж фактичний костяк гурту 2 людини. І я думаю, що це певна принципова позиція. В той же час ти завжди знаєш, що очікувати від їх музики.

Можливо, самостійний рівень досягнень не такий значний, який могла б досягти команда. Мабуть час цитатнути Курта:

“I’m worse at what I do best
And for this gift I feel blessed
Our little group has always been
And always will until the end”

..і сказати, що “нашої маленької групи” давно вже немає. 2011 був яскравим, мені більше запам’ятався 2007 тою фоткою на Чкалі.

Хочу концерт Placebo. І ось це ось…

“Sucker love is heaven sent.
You pucker up, our passion’s spent.
My hearts a tart, your body’s rent.
My body’s broken, yours is bent.

Carve your name into my arm.
Instead of stressed, I lie here charmed.
Cuz there’s nothing else to do,
Every me and every you…”

Бо ж…

“Like the naked leads the blind.
I know I’m selfish, I’m unkind.
Sucker love I always find,
Someone to bruise and leave behind..“

---

Епіграff

Останнім часом сталося цінити те що все ж таки є, в мінус тому, що могло б бути. Чим більше ти себе обмежуєш – тим більшу радість доставляє те що є. Дивний метод показати собі, що все не так вже й погано.