Категорія: Люди

UL

Відкрив для себе термін “безумовне кохання”. Мені хотілось донести думку, яка крутиться в моїй голові, але є те що є всередині тебе, але немає у словах. І цей самий термін хоч трішки його відсвічує. Що якщо прибрати бажання володіти людиною? Себто термін сам по собі може бути про різні види володіння. Як от машину ми можемо взяти в аренду, чи ж придбати і володіти власно, або ж позичити в когось. Це все одно володіння машиною, як не крути. Але що є “володіння людиною”? От Сашка сказала сьогодні “цікаво було б, як відреагувала б подруга, якби її чоловіку якась дівчина прислала оголений знімок (хоч і не свій)” на те, що я отримав цей самий знімок. І це є один бік безумовного кохання, котре базується на довірі.

Від зворотного, як би важко не було, але ти завжди маєш розуміти, що буде корисніше для іншої людини. Що буде краще для неї. І виходити з її бажання. І я можу скільки завгодно до когось прив’язуватись, але в той же час бажати, щоб людина знайшла своє щастя з кимось. В тебе виникає розуміння, що в цьому випадку у вас не буде спілкування і, можливо, на тебе не лишатиметься часу. Але саме в цьому є ця сама “безумовність”. Тобто коли ти кохаєш людину не для того, щоб вступити у шлюб, “переспати з нею” чи ще щось. Тобі хоться щоб певна сутність була в найбільш комфортних умовах. В той же час, не бажаючи щось отримати назад.

Це досить важкий шлях, бо тобі треба одночасно поважати і цінити чиїсь потреби, не забувати про свої потреби, і балансувати в цьому всесвіті між-між.

Світ диктує нам правила, що ми завжди маємо чимось володіти. Що все має ціну і кожна річ чи людина або наша або чиясь. Без всяких “але-але”. Бо без цих правил не буде маркетингу. Не буде змагання. Це як вона пише, що “спілкувались-спілкувались, поки бачили старі фото. Показуєшся яким є – спілкування зникає”. Бо людям треба образ. Людям треба те, що вони собі намалювали. Їм не треба людина з її потребами і проблемами. Їм треба картинка. “Єбабєльна”, якщо вам так буде завгодно. Інакше їм не цікаво.

Світ всебічно складається з маркетингу, і мене це бісить…

..Поки ти ще спиш, поки ти ще я…

..проблема роботи вночі полягала в тому, що іноді я просто запускаю якусь пісню, кручу її по колу, тихенько наспівуючи собі під ніс…і так може пройти година чи дві… Продовжувати читання ..Поки ти ще спиш, поки ти ще я…

Пташка

Наші взаємовідносини з людьми нагадують спробу розпалити вогонь розпалювачем. Воно наче горить, наче ти бачиш полум’я. Але, зрештою воно не жовте, а синє. І якось швидко згасає. Це я навіть не про взаємовідносини чи спілкування, скоріш про спробу замінити одну людину на іншу. І тобто варіанти два – або те, що було окрім паперу, загориться швидше ніж видихнеться спирт (смішно, прям як у житті і взаємовідносинах з людьми), і вогонь буде горіти – або в тебе лишиться куча недопалків, з якими ти не будеш знати що робити.

Мій вогонь всередині ще погорить, точніше не так – я ще повигоряю зсередини, бо є те що тліє. Я буду заходити і оновлювати сторінку, сподіваючись щось побачити – але вже знаю що марно. І марно не тому що, марно, тому що я зрозумів увесь секрет. І полягав він в тому, що, мабуть, вся фішка була саме в ідеї якось вивести мене з себе, спровокувати. Щоб я зробив те що мав зробити, але те що не зробив. Бо часом людям потрібна оця ось провокація, щоб лишатись білими і пухнастими. Щоб не вони щось руйнували. Щоб потім була можливість сказати, що “не ти, а тебе”. Чудова відмазка для когось, хоч я і звик вивішувати все своє лайно як білизну, і не завуальовувати певні моменти, за які б мені мало бути соромно.

Кохання вигорить наче спирт,
Зрештою, не лишаючи ніхуя
Пташка в небо не полетить,
Корабель не випливе за буя.

Досвід

Прийшов до думки, що мені не стільки не вистачає спілкування, скільки обміну творчим досвідом. Коли людина ділиться своїми думками по творчості, ти ділишся своїми – і у вас щось визріває з того. Тобто різноманіття на тему ідей і їх реалізації.

Спілкування як таке мені зараз не цікаве і не потрібне, бо воно тільки віднімає час, якого в мене і так небагато. Певним сенсом сумно саме те, що я сам хотів більше спілкування “про творчість”, і менше про особисте, але особисте лізло зі всіх сторін і маємо що маємо.

“What if I wanted to break?
Laugh it all off in your face
What would you do? (Woah)
What if I fell to the floor?
Couldn’t take this anymore
What would you do, do, do?”(С)30STM

Є думка, що зараз я намалюю собі картинку в голові і реалізую її у роботі, котра в мене асоціюється з цією піснею. Точніше кавером на неї…

Дерево Дикобраза (ілюстроване оповідання)

Ця історія відбулась з хлопцем на ім’я Джо. Продовжувати читання Дерево Дикобраза (ілюстроване оповідання)

Як живуть страшненькі люди?

То питання не до когось, а в першу чергу до себе. Бо я не знаю, як живуть страшненькі, але в той же час тактильні, люди?

Сьогодні мені наснився сон, де я сидів на лавочці, поруч якась особа. По відчуттях молодшого віку. І от відчуття, що протягом всього сну ти намагаєшся увійти у довіру, стати ближче. І наче щось і виходить, і наче щось і ні. А “страшненькі” це, навіть, не про зовнішність, а про загальну енергетику. Тобто, знаєте, як коли бачиш людину, котра хоче щось фанатично показати і тебе починає лякати не стільки те, що вона говорить, як з якою експресією це відбувається. Легше кажучи – з певного етапу і певної міри твої спроби з кимось подружитись стають не “о…привіт, давай будемо друзями!”, а мають, дещо, ознаки божевільності, через що ти більше відштовхуєш людей, ніж приваблюєш. Мабуть, саме тому кажуть – перестань чогось хотіти, і ти отримаєш це.

В голові люди-люди-люди, від кожної з яких ти знаєш, що б ти отримав у спілкуванні, якби ви “..все ще спілкувались”. Як така-собі добірка покемонів у кишені. Але це, здебільшого, нагадує кладовище, де ти ходиш повз могилки, прибираєш, приносиш квіти. Тим, хто для тебе помер при житті. Тому організм вдається до хитрощів, і надсилає тобі людей, котрих ти не зможеш поховати просто тому що вони в твоїй голові, а не в серці.

Вчора мені згадались слова сусіда, в котрого певний час тому не стало дружини. І він мені якось обмовився, що “..йому б молоденьку знайти”. Чимось серйозним той сусід не відрізняється, тож я задався питанням – що в ньому такого, щоб якась “молоденька” йому знайшлась. Питання навіть не в “молоденькій” чи “старенькій”. Чисто технічно навіть в моєму віці знайти просто цікавого і близького за духом співрозмовника, а не когось більше, дуже важко. Бо в кожної людини є безліч “гострих голок”. Яких з віком стає лише більше. Бо ми починаємо “знати що нам треба”, не розуміючи, що тим самим йдемо до думки що нам не треба нічого. Плюс маючи певний досвід і знання, все менше цікавих людей трапляється з думками чи речами, котрих ти ще не знаєш чи до яких ще не дійшов. Тому “знайтись” стає все важче…

Потайки

Є люди, за якими ти не “стежиш” фізично, але стежиш духовно. Заходячи на їх сторінки. Це цінніше. Цей зв’язок. Бо це саме про зв’язок. Бо щось же ш тебе заставляє до них заходити, чи не так?..

Класичний приклад ревнощів полягає у площині “за ким це людина стежить?”, але все найстрашніше в голові – коли людина стежить, навіть не стежачи. Добре, що це я про звичних людей, без якогось підтексту.