Категорія: Фото

На стилі

Навіть коли справи кепські і ти вариш кошик триколісника…головне шо?

Бути на стилі! Бо ж як можна займатись чимось серйозним і не бути гарнюнєй? ^_^

Кожної весни..

“Сотні голосів, я чую небо
Сім нот і сім кольорів
Наче уві сні, ми в настрої весни
І замирає серце

День чи ніч – нема різниці, кожної весни
Очі закрий і лети… вище!
День чи ніч – нема різниці, наче уві сні
І завмирає серце..”(с)Димна суміш

Серце сумом живиться

Часом здається, що я сам шукаю те, що буде викликати біль..

Цей нічний павучок тому доказ. Знайшов його, коли він сидів на мисці. Подумав що без однієї чи двох, але математик з мене поганий, тож в результаті нарахував три відсутні лапки. І мені шкода його. Як будь якого іншого павучка чи ще когось. Скоріш за все прийшов з дровами, котрі заносили. Хотілося б сподіватись, що ти сам не є причиною того, що в когось не стало кількох кінцівок. Бо ж якщо ти собі такого не побажаєш, то не слід бажати і комусь іншому.

Хтось сумує за людьми без кінцівок, хтось за котами без них, а мені достатньо створіння, котрого більшість розчавить і не побачить навіть. Для мене важливий кожен. Починаючи з павучків, і навіть менше ніж цей. Бо ж я вважаю розумним створінням все що має можливість зростати і розвиватись. Окрім наших котів. В них розум, якось, не з’являється з часом…

Квед

Жартома сьогодні розмірковував над тим, що якщо загально окреслити рід моєї діяльності, то по кведу це б мало бути щось з сексуальною направленністю, бо ж… Продовжувати читання Квед

Знімати можна на що завгодно

От серйозно. Не раз стикався з моментами, коли дивлюсь – казковий знімок. Коли дізнаюсь на що зняте – там нерідко буває щось типу Canon 400D-450D. Ще частіше ледь що не на кітову лінзу. Але відносно себе я розумію, що щось знімати має бути з комфортом. Якщо я беру в руки Соні, і бачу що на ній в мене виходить якась срака – це не через “криву” камеру, і, навіть, не через криві руки. Просто воно мені не лежить. До рук, до душі. Не лежить і все тут. Але що цінніше – я навчився любити речі, котрі…нічим не підтверджені. Точніше любов до них не визвана чиєюсь думкою. Як от та Tokina 28-70, котра по обзорах (наскільки пам’ятаю) нічим не примітна. Об’єктив як об’єктив. Але мені подобається ним знімати, просто тримати в руці, бачити його на камері. Так само як і той Тамрон 60-300

Як бачите – в нього “добрий”, але не казковий рейтинг. По абераціях я би зовсім поставив 5-6. Бо кожен другий знімок з ними. Але я не дивлюсь на рейтинг, не дивлюсь на чиїсь думки. Просто надягаю, і отримую результат котрий хочу. Щось типу оцього знімку

І мені він подобається. Подобається, що він покриває 90% потреб. Я не думаю за те, що він мені коштував десь 30 доларів і має якийсь там дивний дефект всередині. Я просто люблю його за те що він такий який є. Громіздкий, з дивним “тромбонним” керуванням. Але саме він дає відчуття комфорту зйомки самих різних ситуацій. Якби був якийсь більш сучасний легкий об’єктив з тими ж характеристиками – я б залюбки його взяв хоч новий. Але всі більш сучасні Тамрони такого плану дають зовсім інше відчуття і картинку.

Я можу хотіти мати камеру за штукен баксів, тому що тільки вона зможе хоч трішки виправити кривизну моїх рук. Але, в той же час, я можу на ній знімати лінзою за кілька десятків баксів і отримувати задоволення від процесу. Зазвичай є думка про “купіть найдешевшу камеру і найдорожчу лінзу, котра її більше розкриє” – то все дурня. Ні, чесно, дурня. Камера має бути такою, котра тобі подобається і котра комфортна. А от оптику обирай вже по своїм бажанням і потребам 🙂