Категорія: Творче

Choke Me

“Do what I say
And don’t you ever betray me
You are here to obey me
Are you not?..” – саме цими словами закінчувався мій вчорашній допис, і саме з них я розповім про свою нову роботу і що на неї надихнуло. Продовжувати читання Choke Me

Choke v01

В суті своїй, що таке камера? Камера це лише інструмент, котрий надає можливість втілити свій погляд на світ у якусь ідею. Для мене камера – це можливість поєднати кілька речей, щоб отримати щось нове. Продовжувати читання Choke v01

Smile 2.0

Не знаю чого б це раптом, але часом я люблю зробити щось дещо крипове. На знімку компіляція з двох знімків зроблена на термальну камеру. Перший знімок я з посмішкою губ. Другий знімок – це комія знімку рентгену моїх зубів. Була зроблена подвійна експозиція, тобто фінальний знімок це компіляція двох окремих.

Мабуть, якби основний був кольоровий, а другий монохром – робота виглядала б ще криповішою, але мені достатньо і того що я отримав 🙂

Тим часом, в паралельному всесвіті…

Я фз чи то успіх, чи, але..

Ще ніколи мої ноги не були так популярні ^_^

Взагалі, той допис був про використання зробленого самотужки засобу для латексу (для вдягання і блиску) за рекомендацією ChatGPT. І був більше про те, що дурний я купився на його рекомендацію))

Смішно, що дописи з вивіреними роботами збирають менше вподобайок (і це завжди), ніж знімок, який ти робиш як такий собі рофл. Шкода, що ця аудиторія цікавиться виключно конкретно взятим знімком, а не творчістю в цілому. Але…ми ж за просування? Ці вподобайки підіймають твій профіль вище, роблячи його більш впізнаваним. Тож іноді є сенс піти на певні жертви, аби здобути щось більше.

На тому тижні я заохотив нігтьових фетишистів, на цьому латексно-ножних. Хлопчик Руся, (майже) 36 рочків.

Не завжди шлях може бути прямим. Частіше він хвилястий. І я знаходжу себе в цих хвилях. Створюючи себе і світ навколо. Більшість творчості я тут не публікую, а хто знає де той знає. Сплив в думках вірш Якімова, котрий я тут згадував 7 років тому. Резонує.

“Вы не умеете хранить чужие тайны
Имена людей как карточки в колоде
Из-под полы в игре роняете случайно
И это шулерство, как будто, даже в моде.

Вы не умеете хранить чужие тайны
И доверяя вам
Очередная жертва,
Шажок навстречу сделает случайно
И будет вскрыта
Как письмо с конверта.

Читайте ж вслух,
Доходчиво и прямо!
И громко смейтесь,
Чтобы слышал каждый.
Вы не имеете хранить чужие тайны
А остальное, как-то,
Мне уже не важно…(с)Ваня Якимов”

Ретро (Contra)

Я хотів би коротко написати «хто знає, той знає», але, мабуть, поясню. У моєму дитинстві була консоль, здебільшого відома як Денді. На ній є гра «Contra». Якщо на титульному екрані ввести «вгору вгору, вниз вниз, назад вперед, назад вперед, B A, Start», то в грі з’явиться тридцять життів. Це також відоме як “код Конамі”.

Я носив в голові цей проект кілька днів, але все не знаходив часу (чи можливості, через обстріли) для того, щоб розмалювати нігті. Що цікавіше – вчора відбувся сильний обстріл, який знищив місцевий відділ поліції. Тож…мабуть, ця робота знайшла інший, більш глибший сенс – зараз, нам всім необхідні ці самі “додаткові тридцять життів”. Не важливо, врятованих, або не втрачених.

Нещодавно, одна людина сказала мені, що хоче менше думати про війну. Мати менше “війни” в своєму житті. Фактично, на тому наші шляхи і розійшлись. Бо я не хочу мовчати про те, що мене оточує. Я хочу вносити в це свої сенси, але якщо для неї війни немає – ок. Бо я в ній живу. Тож, фактично, для неї немає мене.