Позначка: думки

Hell

Коли ми приїхали в свою частину, нас зустрічав напис над входом “Welcome to Hell”.

Часом мені здається, що моє життя котиться в пекло, хоча я чую за вікном кулеметну чергу, вибух від збитої цілі чи прильоту і розумію, що життя не може котитись туди, де воно вже знаходиться. Тож…чи так страшно померти з боргами? Думаю, що ніт. Неприємно, але не смертельно. Я намагаюсь вирішити всі питання і одночасно. Банк повідомляє про “дивні справи з моїм рахунком”, і, часом, лишається думати – що раніше прилетить, шахед у будинок чи блокування карток? Ох…

Як для людини, котра хотіла закінчити рік без боргів і кредитів – я взяв на себе (надто) великий тягар, котрий маю якось винести. Мені треба якось дожити ці два місяці, не згоріти в цьому всьому (маю на увазі в зайнятості), вивезти це все і вийти переможцем. І я вірю, що з весни мені буде легше, бо ж буде повноцінна робота, я зможу повноцінно оформитись і…до неї ще треба дотягнути. У всіх сенсах.

Я зробив велику ставку. Я поставив, фактично, все на ідею того, що я буду займатись чисткою димарів. Мене запитали “Рус, в чому ти впевнений?” і я відповів – в тому, чим займаюсь фізично. Бо тільки це реально. Тільки те, що ти робиш руками, в тебе не зможуть забрати. Бо ти це робиш сам. Цими самими руками. І я вірив в цю ідею настільки, що у нас з’явився Жужик. Фактично на останні збереження. Ще клаптик збережень пішов на літієву батарею до нього, котра ще не доїхала. Смішно, але вона може обійтись десь майже в половину його вартості.

Зимою в нас майже не буде роботи, тож сподіватись що я щось вивезу взимку не слід. Так, пару робіт може і трапиться. Але це не те, що врятує моє фінансове становище. Те, що трішки його врятує – я цим і так займаюсь. Наскільки можу собі це дозволити.

Мені потрібна людина, але зараз її немає в моєму оточенні. Я кажу собі “о…є цей” – але ловлю на думці, що той чи інший не дасть мені зараз того, що мені потрібно від нього чи неї. Ті що є самі потребують моєї уваги, а не навпаки. А я хочу якоїсь такої підтримки, чи фз. Я хотів би найти “примарну людину” – з якою ділитись музикою. З якою ми б могли у щось побігати через Стім втрьох чи вчотирьох. Живу людину, а не це все. Але не маю ресурсу зараз щоб от прям думати про те. Навіть страшусь написати в місцеву групу про те, чи є взагалі такі “динозаври” як ми, які в 30+ років грають у щось кооперативне. Хоча…ризикнув, нарешті. Подвимось…

Не обіцяй що будем разом вічно тут і в радості і горі…

Бо наші душі вже не тут лікують їх
Невиліковно хворі…

Продовжувати читання Не обіцяй що будем разом вічно тут і в радості і горі…

Диптих “Порожнеча”

Іноді в мене в голові певні речі складаються у композицію, зрозумілу, здебільшого, тільки мені. Продовжувати читання Диптих “Порожнеча”

Магічні числа

Далекий від “магії”, але мене часто оточують “магічні цифри”. Що це? Ну типу…

Коли дивишся на годинник, а там або 10:10, або ж, як сьогодні, 10:40 10 числа 10 місяця при температурі 10 градусів, і якщо об’єднати всі десятки якраз і отримаємо 40. Ще б 10% заряду батареї лишалось і було б зовсім файно. Чи не так?…

Чом би й ні?

Мені не дають спокою слова Вінні про те, що її лякає моє хобі “переодягання в жінку”. Я пояснив їй і ми зрозуміли один одного, що це не є хобі в переодягання, а про створення образу, який я використовую для зйомки. Тобто мені потрібна модель – і я нею стаю. Але внутрішні “інь-янь” постійно чимось незадоволений, так сталось і тут, коли я вчора лежав у ванній після творчості і думав над тим, що…я терпіти не можу свої брудні (після роботи) руки.
Я відчуваю себе якимось мужланом, котрий ходить у рваному одязі, постійно п’яний, брудний. Внутрішньо мені стало гидко від розуміння, що я не можу зробити так, щоб після роботи я був “гендерно нейтральним” – тобто простим чоловіком з просто чистими підстриженими нігтями. І я пішов від зворотного – якщо є те, що видає в мене “надто чоловіка”, слід щось протипоставити йому. Тому вирішив спробувати фарбувати нігті. Не в тому сенсі, що робити манікюр, фарбувати все в якийсь один колір. Ні. Мова про декорування. Сьогодні, як приклад, я нафарбував по половині двох нігтів на кожній руці. Бо мені здалось цікавим, що воно буде виглядати з одного боку пофарбованим, з іншого “з відтінком” того що я десь тріснув по пальцях молотком, і ніготь почорнів.
Це не означає, що я постійно і кожен день буду видумувати щось нове – ні. Але якбо буде виникати бажання, чи ж буде якась ідея дизайну – я буду її втілювати. Бо це я – це частина мене.
Все частіше нагадую собі Діззі з Гілті Гір. Навіть була думка зробити татуювання саме з нею, на одній половині крила там де Некро написати “Сейнт”, на іншій з Ундіню – “Креа”. Хто зна, можливо колись…

Бісить

Дійшов висновку, що Тредс, все ж таки, бісить. Дурна соцмережа з дурними людьми. І чи варте воно було того, щоб “загоїти рани”? Не дуже. Бо це як мазати рани лайном. Дуже на те схоже.  Я хочу приділяти увагу собі і творчості, а не купі соцмереж. Мені їх з основного профіля вистачає. Тож…

Пташка

Наші взаємовідносини з людьми нагадують спробу розпалити вогонь розпалювачем. Воно наче горить, наче ти бачиш полум’я. Але, зрештою воно не жовте, а синє. І якось швидко згасає. Це я навіть не про взаємовідносини чи спілкування, скоріш про спробу замінити одну людину на іншу. І тобто варіанти два – або те, що було окрім паперу, загориться швидше ніж видихнеться спирт (смішно, прям як у житті і взаємовідносинах з людьми), і вогонь буде горіти – або в тебе лишиться куча недопалків, з якими ти не будеш знати що робити.

Мій вогонь всередині ще погорить, точніше не так – я ще повигоряю зсередини, бо є те що тліє. Я буду заходити і оновлювати сторінку, сподіваючись щось побачити – але вже знаю що марно. І марно не тому що, марно, тому що я зрозумів увесь секрет. І полягав він в тому, що, мабуть, вся фішка була саме в ідеї якось вивести мене з себе, спровокувати. Щоб я зробив те що мав зробити, але те що не зробив. Бо часом людям потрібна оця ось провокація, щоб лишатись білими і пухнастими. Щоб не вони щось руйнували. Щоб потім була можливість сказати, що “не ти, а тебе”. Чудова відмазка для когось, хоч я і звик вивішувати все своє лайно як білизну, і не завуальовувати певні моменти, за які б мені мало бути соромно.

Кохання вигорить наче спирт,
Зрештою, не лишаючи ніхуя
Пташка в небо не полетить,
Корабель не випливе за буя.

Досвід

Прийшов до думки, що мені не стільки не вистачає спілкування, скільки обміну творчим досвідом. Коли людина ділиться своїми думками по творчості, ти ділишся своїми – і у вас щось визріває з того. Тобто різноманіття на тему ідей і їх реалізації.

Спілкування як таке мені зараз не цікаве і не потрібне, бо воно тільки віднімає час, якого в мене і так небагато. Певним сенсом сумно саме те, що я сам хотів більше спілкування “про творчість”, і менше про особисте, але особисте лізло зі всіх сторін і маємо що маємо.

“What if I wanted to break?
Laugh it all off in your face
What would you do? (Woah)
What if I fell to the floor?
Couldn’t take this anymore
What would you do, do, do?”(С)30STM

Є думка, що зараз я намалюю собі картинку в голові і реалізую її у роботі, котра в мене асоціюється з цією піснею. Точніше кавером на неї…

Деструктивізм

Є діти, котрі будують замки з піску, є діти, які валяють замки із піску інших дітей. Я та дитина, котра бігає по пляжу і руйнує пісок. Замки не встигають навіть з’явитись.