Позначка: фото

От серйозно. Не раз стикався з моментами, коли дивлюсь – казковий знімок. Коли дізнаюсь на що зняте – там нерідко буває щось типу Canon 400D-450D. Ще частіше ледь що не на кітову лінзу. Але відносно себе я розумію, що щось знімати має бути з комфортом. Якщо я беру в руки Соні, і бачу що на ній в мене виходить якась срака – це не через “криву” камеру, і, навіть, не через криві руки. Просто воно мені не лежить. До рук, до душі. Не лежить і все тут. Але що цінніше – я навчився любити речі, котрі…нічим не підтверджені. Точніше любов до них не визвана чиєюсь думкою. Як от та Tokina 28-70, котра по обзорах (наскільки пам’ятаю) нічим не примітна. Об’єктив як об’єктив. Але мені подобається ним знімати, просто тримати в руці, бачити його на камері. Так само як і той Тамрон 60-300

Як бачите – в нього “добрий”, але не казковий рейтинг. По абераціях я би зовсім поставив 5-6. Бо кожен другий знімок з ними. Але я не дивлюсь на рейтинг, не дивлюсь на чиїсь думки. Просто надягаю, і отримую результат котрий хочу. Щось типу оцього знімку

І мені він подобається. Подобається, що він покриває 90% потреб. Я не думаю за те, що він мені коштував десь 30 доларів і має якийсь там дивний дефект всередині. Я просто люблю його за те що він такий який є. Громіздкий, з дивним “тромбонним” керуванням. Але саме він дає відчуття комфорту зйомки самих різних ситуацій. Якби був якийсь більш сучасний легкий об’єктив з тими ж характеристиками – я б залюбки його взяв хоч новий. Але всі більш сучасні Тамрони такого плану дають зовсім інше відчуття і картинку.

Я можу хотіти мати камеру за штукен баксів, тому що тільки вона зможе хоч трішки виправити кривизну моїх рук. Але, в той же час, я можу на ній знімати лінзою за кілька десятків баксів і отримувати задоволення від процесу. Зазвичай є думка про “купіть найдешевшу камеру і найдорожчу лінзу, котра її більше розкриє” – то все дурня. Ні, чесно, дурня. Камера має бути такою, котра тобі подобається і котра комфортна. А от оптику обирай вже по своїм бажанням і потребам 🙂