Позначка: истории

Людське відношення

Історія цього об’єктива цікава тим, що його нам продав син власника лінзи. Власник був фанатом техніки Pentax і мав певну колекцію. Втім, на жаль, його нещодавно не стало, і син вирішив продати те що лишилось від батька. І так вийшло, що Олександра у нас фанат Pentax’овських камер, а цей об’єктив по перше коштує дорожче ніж нам його продали, по друге в ідеальному стані, а по-третє відноситься до серії Limited, котра про “найкращу якість”.

І от, сьогодні забрав посилку, розпакував, і знайшов там цікаву записку. Чоловік вирішив зробити маленьку приємність, додав “little piece of gold” – два полярізаційні фільтри. На Амазоні один такий коштує 40 доларів (об’єктив коштував 110).

Мені хотілось би, щоб американців сприймали не як “ті хто не виділяють гроші на оборонку Україні”. Вже не перший раз стикаюсь з такими проявами. Причому він не знав що річ поїде в Україну та й загалом. Просто людське відношення до інших…

Дійшло…

Якось в дитинстві, мати купила мені дивну іграшку. Ну як дивну…то я зараз розумію, шо то дивне о,О

Продовжувати читання Дійшло…

Західна Україна – це…

…коли хтось палить резину чи то пластик, щоб приготувати своїм свиням їжу (коли поруч лежить купа дров), а ти, зі своєю хворобою (при якій починає пекти всередині наче ти випив кислоти, якщо вдихаєш дим, особливо токсичний), виявляєшся крайнім, бо ж викликав поліцію на те, що в тебе весь двір смердить пластиком чи резиною.

Потім тобі починають погрожувати, що “в податкову звернуться” (хоча історія замовчує, звідки у самих людей взялись гроші дах переробити в будинку, машину іномарку привезти, трактора купити, при тому що живуть в селі). Потім починають незаконно знімати на телефона твоє подвір’я (в першу чергу складені дрова, бо більше у дворі нічого не було) чи то з ідеєю їх підпалити, чи то дати комусь “наводку” щоб пограбували (це я додумую, принаймні останнє, але ж хто зна, хто зна…). Я не виправдовую русню, ні. Але часом “україння” теж *уйова. Просто під іншим соусом.

Прикрасьте цю всю історію тим, що ця сім’я то зверталась щоб з телефоном допомогли, то ми їм інтернет безкоштовно роздавали, то допомагали щось полагодити, то ділянку дали під те щоб вони на ній садили города. Сину їх допомагали розібратись з кредитом, подарували не найдешевшу військову аптечку. І…ось це, мабуть, віддяка така.

Ще є якісь питання, чому я хочу виїхати з цього “райського містечка”?..

One more time

Якось в дитинстві батько вирішив, що я вже дорослий, тож…купив мені лотерейний білет. Миттєвої лотереї. Перевірити наскільки я “фартовий”. Ну…як головне розчарування в житті – я не міг зробити щось корисне на поприщі вдачі, тож…білет виявився програшним. Не суть важливо. Важливіше інше.

Мій батько був досить азартною людиною, тож часто грав у ці всі лотереї. В нього була своя “схема”. Часом вона вигравала, часом…коротше ми не були тими, хто виграв джекпот. Якщо коротко. І я час від часу перевіряю цю, свою “фартовість”. І кожен раз нічого з тим не змінюється. Однак! Є інше, більш важливе.

Справа в тому, що хтось народжується “фартовим”, хтось “розумним”, хтось “майстровитим”. Не мені і не батьку не дісталась та сама “фартовість” (хоча, був день, коли він відкриваючи одну пляшку пива вигравав іншу, і так разів 3 підряд. Ото було свято). Йому дістались руки, котрими він міг заробити значно більше, порівняно з тими виграшами. Мені (в тому чи іншому вигляді) дістався мозок, завдяки котрому я можу легко помножити якусь суму (грошову) на 1.5 чи 2, при цьому часом навіть не використовуючи свої гроші. Тож…

Мораль така – дурня всі ті розіграші, лотереї, і інше схоже на них. Підійди до дзеркала. Подивись в нього. В тому, хто відображається, певно є якийсь талант чи навичка, завдяки яким він зможе отримати більше своїми руками або мозком. Ніж “фартовістю”. Але якщо виявиться, що фартовості в тобі більше – мій номер телефона у профілі. Бгг

Люблю такі дні..

Спочатку ти такий “хе-хей! Зараз з’їжджу і все ок!”. А потім розумієш, що “з’їжджу” то був лише початок, і на тебе чекає залишок світової сраки. Але потім ти сидиш, о 2:40 ночі наступного дня, і такий “гмм…все, на що мене вистачить це написати оцю фігню і піти спатоньки”. Бо ж, бо ж…

Щось з’ясувалось по хворобі, здається я починаю захворювати простудкою, і…загалом, куди воно все несеться?..

Світ тримається на двох стовпах – один хворіє, інший…фз, що інший. Сашка якось спитала “..а як же ш натхнення від спілкування”. Тоді я сказав щось на кшталт “натхнення на спілкування і вистачає”. Задавався вже питанням “ашоякшо”. Тобто, як би весь цей період проходив без того спілкування в тому числі. Прийшов до висновку, що навіть не чіпляючись до якоїсь конкретної людини, нам легше переживати якісь такі неприємні події, коли ми не самі. Чим менше ми відчуваємо самотність – тим легше пережити. В далекому 2007, наприклад, коли я йшов провулком, у бік закладу, де мені мала робитись операція, в голові грала “люмовська” “небеса”, а я йшов туди з думкою, що “є задля кого робити операцію” чи якось так. Коротше кажучи, коли ти шукаєш сенс в тому, в чому його немає.

Голова нагадує сральник, в котрому давно не прибиралось…

Часом україномовні уйобки…

зовсім не кращі за російськомовних. За ці п’ять років я бачив надто вже багато україномовних уєбанів, щоб казати, що мова щось вирішує. Продовжувати читання Часом україномовні уйобки…

Обожнюю макроси

Сталось так, що галерея, заснована на скрипті Piwigo, вирішила засирати хостинг. Так я визначив, що хостинг Hostlife починає ненавидіті нелюбити своїх клієнтів, після того як на найдешевшому тарифі віртуального хостингу (близько 2.5 доларів на місяць) набирається файлів на…500 Гб. Тоді мені його заблокували. Вчора я поліз на хостинг знову, дивлюсь, а там після чистки знову вже 160 Гб файлів назбиралось. Виявилось, що у всьому винна була (скоріш за все) тема, котра була встановлена.

Коротше кажучи, видалив тему, лишились видалити файли. Яка кількість файлів? Ну…кожен файл важив 256 Кб. Якщо порахувати що 4 файли це 1 Мб, а 1024 Мб це 1 Гб, виходить, що 1 Гб це близько 4096 файлів. Множимо на 160, отримуємо 655360 файлів. Сервер дозволяє видалити за раз близько 1200 файлів, потім виникає відключення. Потім треба оновлювати сторінку на ФТП, клацати знову “Видалити” і чекати десь секунд 25-30. І отут мені на допомогу прийшла ігрова мишка від SteelSeries, котра вміє в макроси. Задаємо команду Del-Enter-F5, ставимо періодичність 20-25 секунд, і…йдемо на кілька годин пити каву, поки воно буде робити все саме.

Якось я таке використовував у грі. Поставив макрос, щоб персонаж заходив у кімнату, вбивав монстра, підбирав предмет. Такий собі фарм. Зранку  виявилось, що персонаж цілком собі назбирав пожитків на пів життя 🙂

Часом, на подив, ця тема зберігає багато часу))

Nigeria country

Ні, на жаль, це не ще один різновид кантрі-музики. Це полуночне тіло..Нормальні люди таких як я обходять десятою дорогою. Не нормальні пробують мене “надуріть”. Я таких люблю, загалом перегризати їм глотки. Бо ж якщо ти знаєш, що тебе розводять, то…чому б і ніт? Кинув номер картки. Смішно, але номер картки якоїсь церкви (я ж особливо релігійний. То ж полюбляю додавати собі ще балів, щоб потрапити саме в пекло). Щоб номер картки сприймався додатком типу Приват24 і не писав, що “шось не те”.

Загалом, на цей раз я не планую писати статті, чи ще щось. Чисто just for fun розвожу розводилу…а ви чим займаєтесь о третій ночі? 🙂
А…спите…тю…

Колись, коли мене розводили гопніки, точніше намагались те зробити, після разу 3 чи 4 я задумався, що мені хотілось би знаєте що? Розвести гопніка. Ну типу “дай гривню, через п’ять хвилин повернусь і дам дві”. Гм…може в нього попросити грошей на таксі, чи як?..гм…

Загалом, це скоріш за все бот. Бо ж…

Гугл знає, що в Nigeria country є бегемотики, а він ні. Якось до мене в Скайп відписала сексапільна білявка (я впевнений, що саме такою і була) і хотіла познайомитись. Я був не проти. Через певний час вона сказала, що в неї є якісь там фото, і вона мені їх скине за гроші. Стати жертвою продажного кохання мені не вдалось, бо ж виявилось, що на тупі питання вона відповідала досить розумні речі. А розумні речі то не для мене, то ж я зрозумів що закохався у бота, і наша розмова з ним швиденько закінчилась.

Як казали в одному серіалі, “сьогодні ми багато чого зрозуміли”. В першу чергу – коли від вас щось хочуть, причому цілеспрямовано, не соромтесь кинути в мессенджер якесь тупе питання. Можливо, вам пощастило потрапити на бота.

Пам’ятаєте моє звернення до поліції?

Так от. Сьогодні дзвонить така задоволена маман, повідомляє що “посилка вже на відділенні”. Тобто, пост я опублікував 12, події розвивались 11. Коротше, за день (грубо кажучи) ситуація була вирішена. Залишу це на згадку..ото от “Обращайтесь в полицию и куда там ещо”

Якось в мене була стаття на цю тему. Але зараз там вона наполовину не актуальна по інформації, втім – якщо ви стали жертвою якогось шахрайства, звертайтесь напряму у Кіберполіцію за посиланням https://ticket.cyberpolice.gov.ua