Звуки душі

Чи всі люди бачать чи чують щось однаково? Свого часу я розмірковував над тим, що є люди, котрі можуть не подобатись комусь, але я знаходжу в них щось симпатичне. І вважав, що це бачу лише я і ніхто інший. З часом прийшло розуміння, що моє сприйняття є таким самим середньостатистичним як і у інших, відповідно будь-яка людина з того ж класу населення буде сприймати якусь конкретну людину, скоріш за все, так само як і я. Інша справа музика.

Коли я сьогодні їхав і слухав пісню, замислився, що я не знаю, як її може сприймати хтось інший? Бо ж для нього вона буде звучати зовсім інакше і зовсім по іншому. Він не вбачатиме тих самих сенсів що і я, когось воно і зовсім буде дратувати. І те що нам подобається з музики може комусь дуже не подобатись. Багато людей над цим не замислюються, але ж…ми не з тих, чи не так? 🙂

З цим всім прийшов до думки, що створив для себе світ, в якому ті чи інші речі пов’язані між собою, через що я цілком можу набирати дописи типу цього, слухаючи свій плейлист, і не можу зібрати думки, якщо на фоні звучить якесь відео з Ютуба або щось інше. Бо ця музика є частиною мене і вона є “фоном душі”. Він може бути зрозумілим лиш тобі, тому щ це як твій власний будинок і чийсь чужий – “вдома” ти можеш почуватись лише у себе, і така фраза як “почувайся як вдома” втрачає всілякий сенс, бо ти не можеш десь в іншому місці почуватись як там, де ти звик.

Я думаю, що було б чудово, якби ми могли дати комусь послухати свій плейлист і він давав можливість побачити світ нашими очима. Зрозуміти наше сприйняття. Але, на жаль, це хоч і працює, втім в дуже виключних випадках. В іншому ж наша музика, думки і світ завжди лишатимуться лише нашою “домівкою”, в якій інші будуть почуватись дискомфортно.

Надто релігійний запис

Цікаво, що люди бояться того, що в них вкрадуть тіло, в той час як мало хто думає про те, що страшніше, коли крадуть душу.. Продовжувати читання Надто релігійний запис

Плідність спілкування

..для мене завжди полягала в тому, наскільки воно спроможне в мені народжувати якісь думки з тих чи інших прикладів. От так вийшло і тут…

“Цікаво, що в голові “світ” асоціювалось зі словом “світло”, а світло=темрява (як протилежність) хотів було написати “ще нікого не захоплювала моя внутрішня темрява”))
Замислився над тим, що більш став розуміти слова іншої композиції, де “Никто, не увидит как, чтобы жить тебе нужно сдохнуть”, тільки з точки зору думки що вище. Ну, тобто, я про те, що щоб дарувати комусь іншому світло, у нас всередині відбувається боротьба. З собою, своїми демонами, думками – говорити щось комусь чи промовчати. Зробити, чи не зробити. Враховуючи закони рівноваги – як думаєш, чи вірним є ствердження, що чим світліші справи людини, тим темніші його думки чи внутрішній світ? Це не обов’язково про те, що хтось комусь зробив щось добре, а десь в іншому місці він обов’язково котика образив – скоріш це про абстракцію, що роблячи щось десь світле, в тому чи іншому вигляді щось в тобі темнішає. “

Себе після себе

Зловив себе на думці, що…цікаво читати себе через певний час. Рік пройшов, а я читаю статтю Нотса, котру писав у травні 2021, і мені цікаво, про що там…е…мною було написано. Зазвичай люди такі “ооо…не хочу навіть згадувати ту дурню, про котру писав колись”, а в мене “вся моя дурня” йде всі роки десь поряд. Тобто мені легше визнати, що я не розвиваюсь, ніж визнавати якісь свої думки дурними. Ну…або ж я їх дійсно такими не вважаю…

Десь десять днів тому…

…Але повернемося до передісторії. Як кажуть – старі і діти ведуть себе однаково. З одного боку свою маман старою людиною ніколи не сприймав, але от сьогодні (раптово) дізнався що їй вже 66 років. Але, знову ж таки, мова не про те. Діти мають звичку казати про щось, коли справи зовсім кепські. От і маман в мене любить сказати про “я собі костюмчик купила” коли їй вже тиждень той костюмчик обіцяють відправити. Звісно ж вона вже сплатила за нього 399 грн. Звісно ж, яка різниця, що з нею продавщиця спілкувалась українською (повторюю кожен раз, що то не привід думати що це обов’язково порядка людина – давно ті часи вже пройшли коли україномовний=порядний, подивіться на мене, хоча б). Шахраї не мають мов…

Оплата була 30 вересня, сьогодні 11 жовтня, на відправку було 3-8 днів. І от почалось про “а то був вихідний”, “а то була тривога”. Коротше сто-п’ятсот причин, хоча по факту вони з одного міста (ха-ха, Одеси). Мені набридло. Пішов я розмовляти з тою продавщицею. Кажу “ок, верніть гроші”. Продавщицю, до речі, звуть “Авакян Зарік”, і весь такий я білий, пухнастий і не націоналіст, хочу спитати “якого біса ця вірменська срака робить в Україні?!”. Так от, “людина” не розуміє, що з нею розмовляє вже не моя маман, а я. А що я? А я людина, котра таких фруктів дуже полюбляє. Бо в блозі було кілька записів відносно цих створінь і того, як з ними слід робити. Розумними словами не домовитись, написав у Приват24. Там мене вислухали з 10 спроби, і сказали “ну ок…звертайтесь до поліції”. Так от, на випадок якщо в таку ситуацію потрапите – не обов’язково йти у відділок. Достатньо перейти на сайт Кіберполіції і зробити онлайн звернення, заповнивши форму. Що в результаті?

Поки нічого, бо тільки сьогодні було звернення. Але кіберполіція в Україні дуже вже полюбляє зараз шахраїв. Раніше з тим було легше. було достатньо звернутись у Приватбанк. Зараз трішки важче, але результат думаю що буде. В цілому, зараз (я маю на увазі не зараз, а останні років 5) всі служби працюють добре. Написав скаргу на “зниклого” на початку війни мера міста – мер знайшовся протягом тижня. Написав скаргу на Епіцентр і його терміни ремонту – повернули гроші за техніку. Поскаржився на те, що у нас проблеми з сиренами – теж відповіли. Щоправда, сам пару разів пересрав, коли на звичайній пошті на моє ім’я з рівненської адміністрації листи приходили, але ж, як там кажуть…”хто якщо нє ми?”. Отож бо…