Надто релігійний запис

Цікаво, що люди бояться того, що в них вкрадуть тіло, в той час як мало хто думає про те, що страшніше, коли крадуть душу..

Можливо, воно і звучить надто релігійно, але релігії в цих думках ані на грам. Бо це, більше, про прийняття світу.

В суті своїй, коли ми хочемо кимось володіти, а ми ж жадаємо кимось володіти по своїй природі? Нам хочеться забрати тіло. Як якусь фізичну основу, чи фізичний доказ того, що в нас щось є. Бо ж мало хто знає скільки в кого на банківському рахунку, але всі чудово розуміють, коли бачать папірці. Більш того, є люди котрі й зараз відмовляються від електронних платежів на користь готівкового розрахунку. Мова не про гроші, бо ж де гроші, а де душа. Хоча… (жарт).

І от проблема полягає в тому, що фізично, при наявності одного гаража ти можеш володіти однією машиною. Хоча чи проблема це? Мабуть, ні. Скоріш суть. Суть полягає в тому, що з одним гаражем в тебе має бути одна машина. І тут, в наш електронний час, з’являється така штука, як…електронний гараж. Котрий може вміщувати “електронну машину”. Повернемось до думок без прикладів.

З певного часу я зрозумів, що мені не цікаво володіти людьми фізично. Бо це накладає певні обов’язки. Як от мати електронного тамагочі, чи живого кота. В першому випадку обов’язків немає, в другому є. І в загальному вигляді ти приходиш до думки, що тобі достатньо володіти тими чи іншими людьми на більш безтілесному рівні. Це рівень, коли ти зацікавив чимось людину, але виключно настільки, наскільки ця зацікавленість просто буде горіти. Як серіал, в котрому наприкінці серії тобі лишають питання, на яке тобі цікаво дізнатись відповідь.

Є, знову ж таки, кілька рівнів прийняття людини. Почнемо з найтупішого – зовнішність. Знайомлячись з новою людиною, ми оцінюємо її зовнішність і те, наскільки вона відповідає тим критеріям, котрі нам до вподоби. Наступний…ну, хай, будуть інтереси. Хобі, чи просто те, чим займається людина. Десь поміж цих двох може бути “запах людини”. Не суть важливо, не звертаємо уваги на дрібниці. Далі йде побут людини. Дім, місце де вона проживає. Як виглядає місце. Наскільки це відповідає нашим вподобанням. Десь між цього всього ще має бути світогляд. Мабуть, далі наявність якихось тварин чи алергія на них, чи не любов до них. Співвідносимо з нашими вподобаннями. Як би так плавно перейти до побутових звичок? Ок. Дивіться. Я не пишу увесь список, я просто пояснюю суть думки. Далі йдуть рівні, коли ми оцінюємо, наскільки наш побут, світогляд і все інше співвідноситься з цим у людини. Далі йдуть “сильні” і “слабі” побутові сторони, як то “не змивання за собою в туалеті”. Мабуть, ще далі то вже про статеві взаємовідносини, вподобання, і все таке інше. Ну і зовсім останнє то, наприклад, “таргани” людини. Іноді абстрактні, іноді буквальні. Ми дивимось, наскільки “дивина” людини якось співвідноситься з нашою дивиною і наскільки ми цю дивину сприймаємо нормально чи ні. Час розбурити цю башню, котру ви намалювали в своїй голові. Чому?..

Гм. Справа в тому, що ми тут будуємо зацікавленість, а не сімейне життя. І суть всього того, що написано вище, в тому, що є безліч речей, через котрі люди будуть не сприймати інших людей. Бо ті чи інші речі їм не до вподоби. Ідеальний варіант, коли ти виділяєш якісь спільні риси, приховуючи ті з них, котрі можуть розрізнятись. Тобто ти створюєш “хмаринку зацікавленостей”, котрої достатньо, щоб когось зачепити, але вона дуже й дуже обмежена.

В якомусь сенсі, це сприйняття нагадує текст, через який таке сприйняття частково і виникло, а саме:

“Любуйся мной, мальчик, учись ненавидеть,
Ведь лучше не знать меня, лучше не видеть,
Как я не боюсь ни задеть – ни обидеть,
Любуйся мной, мальчик, люби других…”(с)Princesse Angine

Мораль цієї думки?