Я завжди беру щось краще з того чим цікавлюсь…так і тут:
..Орфография ненависти
Апология невежества..
..Мифология оптимизма…
Якщо замислитись, ми любили Лєтова часів, коли він не любив совок…і як на мене, в цій композиції це найбільш явно видно…
Мабуть, для мене “російська культура” це не про “пушкіністов-говніщєров”, а про тих, хто всім серцем ненавидів наслідки і реалії “совка”. І як результат, наслідки того, що відбувається зараз…
…батареї холодні
За вікном уночі грізно стогнуть дроти,
Ми з тобою удвох проти світу й не згодні
Що за стінами цими є інші світи(с)Фіолет
Сьогодні я люблю якусь техніку, а завтра її продаю. Продовжувати читання Мінливість
Вирвано з контексту, вирвано з розмови. Але сподобалось як вдалось сформулювати думку. Тож..
“Далі по тексту не подобається фраза про “Тому чоловік любить жінку, а жінка – чоловіка” – на мій особистий погляд не дуже толерантно. Справа, мабуть, не в толерантності навіть. Бо зараз це всюди. Справа в цьому розділенні на чоловіків і жінок. Я однаково можу любити і чоловіків і жінок. Це не означає, що я з ними всіма сплю. Але це дозволяє мені любити людину і якісь риси в ній незалежно від статі :)”
Колись за пару свічок продавали релігію (і віру), зараз за пару слів продають любов. Часи йдуть, а маркетинг процвітає..
Ps це не “цитати великих людей”. Просто часом в розмові, коли я почуваюсь комфортно, я можу висловити щось настільки вірно, наскільки не зможу сидячи отак от вночі, сам з собою, у блозі. То ж, то ж…
“Листування завжди дає певну недомовленість. І тим воно цікавіше. Це як розфарбовка – кожен з нас додає у неї свої кольори. Кожен вкладає свої сенси у ті чи інші слова. А далі відбувається лотерея, в котрій ти звіряєш умовні “цифри” зі своїм умовним “емоційним білетом”. Відсутність емоцій у тексті це, свого роду, і є “гойдалки”. Тим самим нам і подобається листування – ти радий, коли “цифри співпали”. І ти думаєш, що “пощастить наступного разу”, якщо якісь з них не випали.”
…Сквозь щелочки между секунд,
Домой, где лес, где не найдут.
Там вечным летом стать весне,
А здесь лишь кепка на шоссе…(с)А. Непомнящий
Скрестись да по сусекам до последних крох
Люто посмеяться над пустым мешком
Смертельной ранкой чуя притяженье земли
Нагадить напоследок и съебаться прочь,
Ведь конец никогда не наступит
Поезд ушёл…(с) Е. Летов
..а я от сиджу і згадую назви композицій, від яких ревів…точно це “Ніхто не спасе”. В іншому…26 серпня кожного року я закривався в собі і знаходив собі нову композицію, котра відкликалась в мені болем. День пам’яті. Так сталося, що коли я став простіше сприймати ті події – я більше не міг плакати. Загалом, воно й логічно. Якщо ти не плачеш по тому, що в тебе когось не стало – то що в цьому клятому світі ще може викликати такі самі емоції окрім якоїсь іншої смерті чи втрати? Мабуть нічого. Сварки не рахуємо, то інше.
Найбільш яскраво емоційно в мені звучав альбом Zero People “Краса”. Там 90% композицій про біль, самотність, далеку надію, і відчай, котрий завжди десь поруч. І хоча позиція ігнорування колективом ситуації в нашій країні мені дуже не сподобалась і я поставив хрест на прослуховуванні композицій, я все одно продовжую вважати, що цей альбом є таким собі “парацетамолом душі”.
Для мене достатньо двох рядків…точніше двох цитат…
“Скажи, каково это жить, когда твоя любовь
Такая огромная и больше,чем весна,
Так удивлённо глядит на этот мир,
Не понимая, зачем она нужна..”
“Вот бы понять людей, так проще их спасать.
Вот бы понять, как можно просто жить вдвоём.
И научиться не отводить глаза
От глаз человека, что в зеркале моём..”
Мабуть, втрачаєш частину душі, коли втрачаєш віру в людину, котра цю саму частину душі тобі відкрила…Lizer туди ж…та й загалом, Animal’ів…
Цікаво, що цю саму главу можна закрити словами його ж…
“И в жизни такое бывает
Когда тебя вечно куда-то несёт
И вроде только всё было нормально
Но резко теряется всё в один счёт
А прошлое тлеет в сером тумане
Да ты и не в силах его поменять
И как с этим смириться, не знаю
Наверное, надо уметь отпускать
Внутри нас что-то погибнет и возродится цветком
И снова яркое солнце скрывается за горизонт
И всё, о чём ты мечтал, прям на глазах догорает
Что сделано, то сделано, пускай эта песня играет
В жизни так бывает
Ты кричишь, но никто не замечает
Когда что-то внутри тебя
Навсегда умирает”
“Як дуже сильно любимо.
Тільки тоді, коли любимо ми.
Можемо зватись людьми.”(с)Bbx
