Позначка: віршове

Тим часом, в паралельному всесвіті…

Я фз чи то успіх, чи, але..

Ще ніколи мої ноги не були так популярні ^_^

Взагалі, той допис був про використання зробленого самотужки засобу для латексу (для вдягання і блиску) за рекомендацією ChatGPT. І був більше про те, що дурний я купився на його рекомендацію))

Смішно, що дописи з вивіреними роботами збирають менше вподобайок (і це завжди), ніж знімок, який ти робиш як такий собі рофл. Шкода, що ця аудиторія цікавиться виключно конкретно взятим знімком, а не творчістю в цілому. Але…ми ж за просування? Ці вподобайки підіймають твій профіль вище, роблячи його більш впізнаваним. Тож іноді є сенс піти на певні жертви, аби здобути щось більше.

На тому тижні я заохотив нігтьових фетишистів, на цьому латексно-ножних. Хлопчик Руся, (майже) 36 рочків.

Не завжди шлях може бути прямим. Частіше він хвилястий. І я знаходжу себе в цих хвилях. Створюючи себе і світ навколо. Більшість творчості я тут не публікую, а хто знає де той знає. Сплив в думках вірш Якімова, котрий я тут згадував 7 років тому. Резонує.

“Вы не умеете хранить чужие тайны
Имена людей как карточки в колоде
Из-под полы в игре роняете случайно
И это шулерство, как будто, даже в моде.

Вы не умеете хранить чужие тайны
И доверяя вам
Очередная жертва,
Шажок навстречу сделает случайно
И будет вскрыта
Как письмо с конверта.

Читайте ж вслух,
Доходчиво и прямо!
И громко смейтесь,
Чтобы слышал каждый.
Вы не имеете хранить чужие тайны
А остальное, как-то,
Мне уже не важно…(с)Ваня Якимов”

Пташка

Наші взаємовідносини з людьми нагадують спробу розпалити вогонь розпалювачем. Воно наче горить, наче ти бачиш полум’я. Але, зрештою воно не жовте, а синє. І якось швидко згасає. Це я навіть не про взаємовідносини чи спілкування, скоріш про спробу замінити одну людину на іншу. І тобто варіанти два – або те, що було окрім паперу, загориться швидше ніж видихнеться спирт (смішно, прям як у житті і взаємовідносинах з людьми), і вогонь буде горіти – або в тебе лишиться куча недопалків, з якими ти не будеш знати що робити.

Мій вогонь всередині ще погорить, точніше не так – я ще повигоряю зсередини, бо є те що тліє. Я буду заходити і оновлювати сторінку, сподіваючись щось побачити – але вже знаю що марно. І марно не тому що, марно, тому що я зрозумів увесь секрет. І полягав він в тому, що, мабуть, вся фішка була саме в ідеї якось вивести мене з себе, спровокувати. Щоб я зробив те що мав зробити, але те що не зробив. Бо часом людям потрібна оця ось провокація, щоб лишатись білими і пухнастими. Щоб не вони щось руйнували. Щоб потім була можливість сказати, що “не ти, а тебе”. Чудова відмазка для когось, хоч я і звик вивішувати все своє лайно як білизну, і не завуальовувати певні моменти, за які б мені мало бути соромно.

Кохання вигорить наче спирт,
Зрештою, не лишаючи ніхуя
Пташка в небо не полетить,
Корабель не випливе за буя.

В безодні

Я наповнюю себе, але не думками –
Тим, що можна робити лише віч-на-віч.
Я роблю те, за що було б соромно моїй мамі
З чим іду все життя пліч-о-пліч.

Я заповнюю в собі свою порожнечу –
Розквітаючи в тому моменті сотнями барв
І не знаю, зцілю себе більше, або ж скалічу,
В тій безодні, яку я собі загадав.

Емоції – паливо життя

Зловив себе на думці, що зараз я нікого не люблю. Ну, тобто. Мова не про взаємовідносини, там то все так. Мова про людей. Тих, хто б надихав чимось. Щоб сидиш і думаєш “гм…зараз напишу думочку, а може це викличе в людині якийсь відголос”.

=========

Цікаво, що останнім часом нічого не писав, і два записи поспіль були композиції одного і того ж гурту…

========

Так от. За останні не пам’ятаю скільки часу, мабуть не було в житті людини, котра була б емоційним сірником, котрий запалив те відсиріле багаття, котрим я є…більш ніж пів року? Мабуть..І це не те щоб хвилює, скоріш ти просто не можеш зрозуміти, що тобі дає той досвід, котрий за межами звичного життя. Тобто, от, наприклад – в тебе тече кран. Ти його робиш. Ти переживаєш стрес. Ти отримуєш якийсь досвід на майбутнє. Тож цей стрес заміщує отриманий досвід. Досвіду щось я не бачу в тому всьому що є, тож відчувається це все одним простим словом – “застій”.

Не хотів це знову приводити до якоїсь такої думки, але зараз якщо твоя творчість не збирає гроші на Байрактари – це автоматично означає, що ця творчість не має значення. Тобто будь які прояви твого внутрішнього світу розбиваються о реальність, яка існує кілька років. Бо все має працювати на війну.

Будь-яка річ в нашому житті може мати кілька різних профітів. І навіть якщо вона не приносить донатів на дрони – це не означає, що те, що ти робиш, не має існувати. Ні, не для тебе. Бо для тебе все має значення, що робиться тобою. І це головне. І важливо це не забувати, бо ж окрім “прямої допомоги” є ще безліч прикладів непрямої.

====================

В певному сенсі можна сказати, що світ навколо втратив кілька кольорів райдуги, тим самим зменшивши вибір для нас серед того, що може приносити радість і надихати. Відповідно, важко знайти натхнення в тих, хто сам не знає де його знайти і в чому, або кому.

В голові спливли одні слова, а натрапив на інші. Сподобався рядок, вірш авторства Наталки Очкур. Ним і закінчу думку:

“За вікнами – дощ. А на серці пустеля,
Цілують квітки у вологі вуста
Краплини води; ну, а жорна все мелють,
Мірошник розвозить печаль по хатах.

Чому ти пішов? І чому я щаслива?
Чи час вже збирати каміння мені?
На серці туман, а за вікнами злива,
І те, що наснилось – немов уві сні…”

Дивина

Стикнувся з дивним явищем. Точніше не дивним, але про це трішки пізніше. Спочатку про те, що було спочатку. Продовжувати читання Дивина

Люблю я ліс…

Свого часу, здається в технікумі, вчив вірш. Пішов митися, і згадався він…бо ж..

Люблю я ліс!
Дрімотний ліс.
Він партизанові приніс
Жаданий захист
І спочинок.
І не один звитяжний вчинок
Я по стежках його проніс
За нашу рідну Батьківщину.
Березу, вільху і ліщину,
Дубів могутність величаву
І навіть тихий верболіз —

Люблю я ліс.
Його по праву
Я і шаную, і люблю,
Вклоняюсь пишному гіллю,
Бо тричі щиро напоїв
Коріння буків і дубів
Своєю кров’ю молодою.
Тепер спокійною ходою
Проходжу лісом. Тихий шум
Мені навіяв безліч дум
Про давні роки незабутні
І про омріяні, майбутні,
В які ростимуть
І цвістимуть
Оці незаймані ліси,
Красу новій землі нестимуть
У вік найвищої краси,
У вік без війн,
Без крові,
Сліз.
Люблю я ліс.(с)Платон Воронько

Мы не по имени друг друга узнаем

Мы сердцем чувствуем друг друга, не иначе.
Давай уйдём с тобой, прошу тебя, уйдём,
Здесь не осталось душ, здесь ничего не значит.
Я на террасе без тебя пустой
Глотком последним стану черным кофе,
Лучами солнца раннею весной,
Я стану воздухом при каждом новом вдохе.
Уйдём отсюда, всё равно куда.
Только с тобой: без имени, без почты,
Без памяти, смотри в мои глаза.
Всегда смотри, без прошлого, бессрочно.
Ты в каждом миге прожитого дня,
Ты в доброте, той, что вложили в детстве,
Ты даже там где не было меня,
Я сердцем чувствую, как бьётся твоё сердце.(с)В. Якимов

Бачу друзів з Ки…

Дивлюсь я на стати,
Та й думку гадаю –
Чому популярний
Так я став в Китаї…

Що я вам хочу сказати… 中國軍艦-去死吧

Тим хто не дуже китайською – перекладач в помочь 🙂