Тебя хоть там любят? Скажи мне, не мучай!..
“Тебя хоть там любят? Запомни, послушай,
На всякий пожарный, на экстренный случай,
Чтоб не было трудно, я вытрясла душу!
Чтоб больше не думать и больше не помнить,
Чтоб снова тревогой тебя не изранить,
Я вытрясла душу в унынии комнат.
О Господи, дай мне короткую память!
Тебя хоть там любят?”
“Тебя хоть там любят? Лелеют? Целуют?
Тебя обнимают? Ты счастлив? Ты весел?
Нет-нет, не печалюсь, нет-нет, не тоскую:
Я вытрясла душу в унынии кресел!
Не холодно хоть? Не грустишь? Не измучен?
Зима, говорят, будет нынче суровой!
На всякий пожарный, на экстренный случай,
Я вытрясла душу в унынии слова,
Тебя хоть там любят?”
Задаюсь цим питанням десь другий день поспіль. Як у математиці – змінюю перемінні, відносно кого це питання, підставляю ті чи інші імена. Не задля якоїсь цілі. Просто. А тут ще вчора наштовхнувся на цю композицію знову. І сьогодні воно якось сплило у голові.
Є речі, котрі я можу питати у людини насправді тим не цікавлячись. Бо так треба. Для певних канонічностей відносин між людьми. Мабуть, це питання такого ж роду…
“Я вытрясла душу в унынии комнат.
Чтоб больше не думать
Чтоб больше не помнить
Я вытрясла душу в унынии кресел
Скажи что ты счастлив
Скажи что ты весел.
Я вытрясла душу в унынии слова
Чтоб больше не выглядеть слабой и скучной.
Но помни: родных не бросают, не губят!
Ну что же молчишь ты?
Ну что же молчишь ты?
Ну скажи мне, не мучай:
Тебя хоть там любят?…”
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.