Життя по за зоною

Зловив себе на думці, що моє життя було завжди по за зоною. Іноді по за зоною можливостей, іноді по за зоною досяжності, іноді по за зоною колективу. В різний час по різному, але завжди головним правилом завжди було, що чим ближче я до людей, тим далі я від них. З часом я навчився себе контролювати, і чим далі я тримаю від себе людину, тим більший шанс в неї залишитись в моєму колі на більш довгий час. В цілому річ не про це, а скоріш про те, що в будь якому колі людей з будь якими інтересами я завжди відчуваю себе зайвим. Зайвим для якихось подій, зайвим для якихось справ. Просто зайвим в чиємусь житті. Цим визване моє небажання когось про щось просити, чи просто когось турбувати. Чим менше контактів, тим мені легше, що я нікого не турбую просто своїм сраним існуванням.

Мені важко бути частиною колективу, важко бути частиною друзів, важко бути частиною сім’ї і постійно на всіх знаходити час і ні про кого не забувати.

Мені важко спілкуватись з родичами. І в цілому для мене, мабуть, немає світу за межами моїх справ. Умовно кажучи за межами людей, котрі самі чогось потребують від мене – мене немає. А коли від мене щось потребують, а я нічого не від кого не потребую, в мене виникає відчуття що мене просто використовують.

дякую за увагу к одному дню життя в моїй голові…

“Август хватает за горло и далее
Вяжет мне щиколотки сандалиями,
Помнит подробности, лезет с деталями,
Да, как всегда, не совсем вовремя.”

Залишити відповідь