Життя дивна штука… (Free  2.0?..)

В один день ти лягаєш спати з думкою, що в тебе нікого немає, а прокидаєшся з відчуттям, що хтось є. В інший день…ти лягаєш з думкою, що в тебе дійсно нікого немає. Бо відчуття бувають марними. А прокидаєшся…ранок покаже.

Я (здається?) знову на етапі визнання, що те що має зцілювати не має травмувати. І зараз ми знову десь на межі травматичного і корисного досвіду. Бо людина не відчуває тебе всеціло. А всеціло ти не можеш кожен день лягати спати з серцем в різному стані. Я прокинувся серед ночі, продовжую цей допис і питаю в себе – що змінилось з моменту коли я засипав? Страх втратити? Бажання видалити message, котрий не був прочитаний? Для чого? Щоб тебе не почули? Я вірю, що вона саме почує. І що саме в даному ключі це саме те, що рятує ці взаємовідносини. Через що я за них чіпляюсь.

Я відчуваю, що нам дійсно треба зустрітись. Подивитись у вічі один одному і спитати себе, що ти в них бачиш – її/його очах. Бо як би там не було, я думаю що кожен побачить, певну, надію, що на цей раз цей досвід не буде таким травматичним як попередній. Що це та сама людина, котра нарешті почує і зрозуміє тебе.

Смішно, я попросив ЖПТшку проаналізувати те, що було сказане нею і те, що було сказане мною. Розібрати тобто. Вона сказала що в неї про страх. Що їй потрібен час, поступовість. Власне, про це і йшлося у повідомленні. За моє ЖПТшка сказала що я, якраз, роблю протилежне від того, що їй необхідно. Ось вони, взаємовідносини 21 століття? Коли люди набраний текст просять розібрати ЖПТшку, а лікувальну терапію знаходяться в текстах пісень?..

“..I think you made me
You made me someone else, yeah
Then made me think that I did this to myself
You threw all my confidence, common sense, who I am into the fire (Fire)
‘Cause I was so damn naive and I didn’t want to take off the blinders (Oh, good God)..”

“Silence
It’s killing me all of the silence
You’ve been quiet
I wanna know where you’ve been hiding
Was it my fault?

Was I wrong when I said I needed space?
We fell apart, you tried hard
I was pushing you away
And you know I hate to see you like this
I wish I could change my mind
But I

Can’t say I miss you
I wish I missed you too
I can’t say I miss you
I wish I missed you too
You keep telling me we’ll make it work
Am I the one to blame?
‘Cause I turn around and run away
I’ll never feel the same as you
I wish I missed you too”

Спочатку тут був текст Free, але я замінив його. Бо текст завжди дуже важливий. Я кохаю текстами. Я страждаю текстами. Я зцілююсь текстами. Роблю латки на ранах, що були. Тому..

“Коли залишився крок,
Давай це зробим удвох.
Дивись, як день догорає.

Ти бігла,
Не озираючись.
Минуле наче петлі,
Зав’язані на рукавах.

Тобі не до обіцянок,
І не треба омани.
На мені твої прикраси,
Прикраси — то рани.

Мила моя!
В миті самотності сховала десь безліч годин.
Чом твоє море болить
І хто в нім потопає?
Та я все ж запитаю.

Мила моя!
Лишатись довше тут не буде ніяких причин,
Бо твоє серце — граніт
І твердіє хай далі.
Та я все ж запитаю:
Чи є кінець твоїй печалі?

Коли залишився крок,
Давай це зробим удвох.
Дивись, як день догорає.
А може, там кінець печалі?

Не встигла
Сказати все мені.
Слова неначе в горлі
Осіли у думках, в неволі.

Лишиш тим, хто боявся,
І заплаче за нами.
Хто ж дарував ті прикраси?
Прикраси — то рани.”

Захотілось додати знімок роботи на цю пісню. Бо він більше пояснює, що для мене ця пісня. І саме цей текст надіслав мені думку, що тижнева перерва у спілкуванні не дасть сенсу, а все зруйнує. Вона лише підтвердить страхи обох. Бо лишаючись сам на сам із собою – ти опиняєшся в тій самій тиші і порожнечі, з якої намагався себе дістати.

Я не хочу втратити людину, яка чує. В ній закінчився психолог і з’явилась ранена дитина. Я ще багато чого не знаю про неї, її досвід, і щось мені підказує, що саме в цьому буде відповідь. Просто потрібен час щоб почути і зрозуміти.

Я не хочу цитувати тут тексти, котрі звучали після. Ту ж Miss. Хоча в ній є щось про те.

Закінчу думку і допис улюбленою Yonaka. Я обожнюю цю пісню і її звучання, і, зараз вона актуальна, мабуть..

“Try my best to reconnect
But nothing sits right anymore
Come undone under the sun
A distant memory at my core
If you could see the state of me
You’d never stray so far from home
Another point of view is overdue

Stay a little while longer
Won’t you do it for me?
I’ve always been selfish
Baby please don’t leave”

Ps дурна думка, що її сприйняття виникло з буквального сприйняття тексту під останньою роботою на тему кави. Може так, може ні…