Мені подобається епоха фільмів 80-х. Зазвичай я не дуже полюбляв чорно-білі фільми (до того як побачив “Псіхо”), тому фільми 70-80 були крайніми роками, до яких я опускався коли шукав що подивитись. Продовжувати читання Подивились Одержимість (1981)
Автор: revolytion
..Поки ти ще спиш, поки ти ще я…
..проблема роботи вночі полягала в тому, що іноді я просто запускаю якусь пісню, кручу її по колу, тихенько наспівуючи собі під ніс…і так може пройти година чи дві… Продовжувати читання ..Поки ти ще спиш, поки ти ще я…
Подивились Останні дні Емми Бланк (2009)
Чого взагалі можна очікувати від фільма, назва якого вже вказує на те, чим закінчиться вся історія? Але не у випадках, коли це фільм Алекса ван Вармердама. Продовжувати читання Подивились Останні дні Емми Бланк (2009)
I Am Find the Cure…
Після деяких людей у нас настають етапи, коли нам потрібно відійти від них. Знайти себе. Знайти ліки в собі. Творчість це ліки. І саме в ній слід шукати спасіння. Продовжувати читання I Am Find the Cure…
Гриль прибув!
Будемо смажити сосиски по-царськи? 🙂
Насправді це стіл для попереднього нагрівання плат перед пайкою. Не хочу розкидуватись гучними заявами, але, можливо, це мій перший крок у професійний ремонт техніки. Тож…
А в наших втомлених очах відбивається світанку сонце..
Нехай мої холодні руки зігрівають твоє лице
А ми сумні і п’ять хвилин, як незнайомці
Та мої руки досі на твоїй щоці, на твоїй щоці…
Продовжувати читання А в наших втомлених очах відбивається світанку сонце..
Тим часом, в паралельному всесвіті…
Я фз чи то успіх, чи, але..
Ще ніколи мої ноги не були так популярні ^_^
Взагалі, той допис був про використання зробленого самотужки засобу для латексу (для вдягання і блиску) за рекомендацією ChatGPT. І був більше про те, що дурний я купився на його рекомендацію))
Смішно, що дописи з вивіреними роботами збирають менше вподобайок (і це завжди), ніж знімок, який ти робиш як такий собі рофл. Шкода, що ця аудиторія цікавиться виключно конкретно взятим знімком, а не творчістю в цілому. Але…ми ж за просування? Ці вподобайки підіймають твій профіль вище, роблячи його більш впізнаваним. Тож іноді є сенс піти на певні жертви, аби здобути щось більше.
На тому тижні я заохотив нігтьових фетишистів, на цьому латексно-ножних. Хлопчик Руся, (майже) 36 рочків.
Не завжди шлях може бути прямим. Частіше він хвилястий. І я знаходжу себе в цих хвилях. Створюючи себе і світ навколо. Більшість творчості я тут не публікую, а хто знає де той знає. Сплив в думках вірш Якімова, котрий я тут згадував 7 років тому. Резонує.
“Вы не умеете хранить чужие тайны
Имена людей как карточки в колоде
Из-под полы в игре роняете случайно
И это шулерство, как будто, даже в моде.
Вы не умеете хранить чужие тайны
И доверяя вам
Очередная жертва,
Шажок навстречу сделает случайно
И будет вскрыта
Как письмо с конверта.
Читайте ж вслух,
Доходчиво и прямо!
И громко смейтесь,
Чтобы слышал каждый.
Вы не имеете хранить чужие тайны
А остальное, как-то,
Мне уже не важно…(с)Ваня Якимов”
Шож…
Якщо допис глючний, то видалимо…такеє.
5 стадій
Коли рядок смайлів у Вайбері відповідає настрою за вікном.. 
Подивились Венера в хутрі (2013)
Не перестаю дивуватись, як дивно дивитись такі-собі “театральні постанови” у вигляді кіно, але минулий досвід з Догвілєм показав, що мені може бути цікавий такого формату фільм. Про що він?
Фільм розповідає історію двох людей – режисера Тома і актриси на ім’я Ванда. Том хоче поставити театральну постанову за мотивами роботи Леопольда фон Захера-Мазоха – Венера в хутрі. Але йому ніяк не вдається знайти актрису, яка б могла ідеально підійти до головної ролі. Аж раптом, до театральної зали заходить актриса, яка має те ж саме ім’я що і героїня роману – Ванда. Не дивлячись на свій, дещо, нахабний характер, котрий одразу ж починає бісити Тома, з кожною новою хвилиною вона ще більше розкривається як та, хто зможе чудово зіграти головну роль п’єси. Але…де закінчується п’єса, а починається реальність?
Свого часу я запитав одну дівчину, чи можна вважати, що будь-яка творчість, в тому числі її (фанфіки) є відображенням внутрішніх бажань і думок. Тоді я отримав ледь не протест на ці слова. Бо ж це “виключно видумка”, але на чому вона базується? Так само в цьому фільмі ти задаєшся питанням, чому саме режисер для своєї дебютної роботи вибрав саме цей роман і чим він його надихнув. Протягом фільму стає зрозумілим, що режисер (п’єси, не фільму) певним сенсом хоче прожити те, що викликало в ньому неабиякий захват. Він, неначе, хоче висловити свою “оду” твору, котрий відгукнувся в ньому чимось дуже близьким.
Венера у хутрі є останньою з адаптацій цього твору під режисурою Романа Поланськи. Казковим чином цей фільм випав нам у перегляд перед Новим роком, і я був би дуже не проти, якщо б увесь рік ми дивились лише картини такого рівня. Це безпрецедентна історія про двох людей, які лишаються віч на віч в пустій театральній залі, і між ними відбувається справжня магія, коли тобі приємно спостерігати цю хімію між акторами і персонажами. Якщо Догвіль показав мені, що для цікавого сюжету достатньо лише сцени і мінімальних декорацій, то Венера у хутрі показала, що для цікавої історії достатньо не більше двох акторів.
Чи рекомендую до перегляду? Так, звісно. 9 з 10! 🙂
Ps а ще ми тут можемо спостерігати чарівну гру чарівної Еммануель Сеньє. Думаю, без неї ця роль не була б настільки видатною ^_^