Подивились серіал Чепелвейт (2021)

Мене розділяло між “написати гнівний відгук у блог” і “просто нотатку у Нотс”. Як бачите, зійшло все до нотатки. Що могло піти не так з серіалом, де головну роль виконав Едрієн Броуді? Все…

Загалом-то я нормально відношуся до людей з іншим кольором шкіри, орієнтацією і іншим, але…не міг не помітити, що всі троє дітей головного героя не схожі на нього від слова “зовсім”. І тут, зазвичай, з цим можуть бути пов’язані певні моменти. Ну, наприклад, враховуючи, що діти (і дружина) мали східну зовнішність – можна припустити, що сюжет буде якось пов’язаний зі східною міфологією чи чимось на кшталт, але…ні. Більш того – діти не тільки не схожі на головного героя, але і зовсім часом буває відчуття, що зовсім не його. І, знову ж таки, це б можна було обіграти як “усиновив/удочерив дітей жінки, що помирала”, але ні. Може бути не зовсім зрозумілим, чому я одразу, “на коня” причепився до дітей. Вся справа в тому, що вони “пластикові”. Вони не схожі на батька. Емоційно складається відчуття що він наче вкрав тих дітей у батьків, і діти постійно чогось бояться. Зі всіма проблемами, що виникнуть по сюжету, діти вважають винним батька і те, що він вирішив отримати спадщину і зійти на берег, через що і “виникли всі проблеми”. Втім…

Вампіри у фільмах бувають двох типів – як у Сутінках і…як у Чепелвейті. Жартую, але тут якось дивно. То вампіри горять на сонці. То, у фінальній серії, фіфті-фіфті. Вампірів можна вбити відрубуванням голови (грець з ним), сонячним світлом (грець з ним) і…чітким ударом прямо в серце, причому не важливо чим. Тож в цьому серіалі вони якісь надто вже слабенькі.

Серіал наче намагається розкрити якісь важливі теми типу нерівності між людьми (привіт темношкірий робітник, котрий працює, коли “бліді” ганяють лисого на роботі), але щось не вийшло. Намагається показати що за кожен вчинок має бути відповідальність, але смерть двох пасторів протягом 10 хвилин то вже якось занадто, особливо коли ви плануєте піти бити морду головному вампіру. Головний вампір, котрий наче як всіма силами не хоче настання темряви, шукає безліч варіантів (типу того що вмовляє дитину, котра ще вчора була його ворогом, прочитати книгу, котра й приведе цю всю темряву у світ), аби тільки…світ поглинула темрява? Ох…

Єдиний персонаж, котрий викликає співчуття – це шериф. Шериф повірив головному герою і всіляко захищав його. Шериф отримав поранення, коли намагався допомогти головному герою. Дружину шерифа вкусив вампір і зробив її вампіром чоловік, котрий…є родичем головного героя. І коли вже, наче, шериф і без того намучився від того всього, головний герой попросив показати дружину шерифа, котра стала вампіром, людям, щоб ті…”побачили чудовисько і захотіли допомогти головним героям вбивати вампірів”. Чудовисько показали, а шериф побачив, як його дружина згорає у “променях” сонячного світла. Фінальним акордом стала пожертва шерифа, щоб…врятувати головного героя.

В сюжет, звісно ж, вплели історію з “грішним пастирем”, котрий переспав з лівою дівчиною і…як водиться в таких серіалах, в неї від нього народилась дитина. Дитина народилась з серйозними вадами. Потім ми дізнаємось, що хоча на нього через це і обізлилось все місто – дитина не його, а…якогось “Червя”. Тобто істоти, котру, в широкому сенсі, ми так і не побачили. Більш того, коли дитина потрапила до вампірів в руки і ті сказали, що це “дитина їх володаря” – з тих пір про цю дитину і згадок не було. Бо ж…нащо? І отаких сумбурних моментів у серіалі дуже багато.

Творці серіалу вирішили, що 6-7 серій буде замало і…зняли 10. Як результат – вже на 5 серії його не хотілось дивитись. Про 10 серії у говорити не слід, коли половину слів персонажів ти сам проговорюєш ще до того як почуєш. І всі сподівання на який “незвичний кінець” теж зникають у променях сонця.

Фільми, де у складі є Едрієн Броуді, завжди здавались нам цікавими. Тобто це була причина, щоб його подивитись. Приблизно так стало і тут. Але, на мою думку, це найгірша з його ролей.

Сумно за витрачений час і те, що ми вбачали щось цікаве, коли подивились трейлер серіалу. Краще б не дивились і…вам не раджу -_-

Ps серіал “по Кінгу”, і хай йому буде соромно, що дав добро на його зйомки…

Pps знайдфіть 10 розбіжностей у зовнішності дітей і головного героя по знімку до нотатки…ну…або, скоріш, хоч щось схоже…

Людське відношення

Історія цього об’єктива цікава тим, що його нам продав син власника лінзи. Власник був фанатом техніки Pentax і мав певну колекцію. Втім, на жаль, його нещодавно не стало, і син вирішив продати те що лишилось від батька. І так вийшло, що Олександра у нас фанат Pentax’овських камер, а цей об’єктив по перше коштує дорожче ніж нам його продали, по друге в ідеальному стані, а по-третє відноситься до серії Limited, котра про “найкращу якість”.

І от, сьогодні забрав посилку, розпакував, і знайшов там цікаву записку. Чоловік вирішив зробити маленьку приємність, додав “little piece of gold” – два полярізаційні фільтри. На Амазоні один такий коштує 40 доларів (об’єктив коштував 110).

Мені хотілось би, щоб американців сприймали не як “ті хто не виділяють гроші на оборонку Україні”. Вже не перший раз стикаюсь з такими проявами. Причому він не знав що річ поїде в Україну та й загалом. Просто людське відношення до інших…

Колись я зроблю антирейтинг вина

а точніше рейтинг антивівіна, в якому буде фігурувати дешеве вино, котре обісрали на Vivino, але яке є моїм улюбленим, бо ж…то буде рейтинг для жебраків (котрими ми і є, як мінімум з точки зору ціни вина). Бо ж справжні поцінювачі не стануть брати вино по 110-150 грн за пляшку, а в нас то “саме ходове” як то кажуть.

У цього, наприклад, рейтинг на сайті 3.7 (і то ще добре), у іншого (Marquis de Rouge) і зовсім трійка. Бо ж…воно все “не таке”. А нам срати. Нам подобаються винні “компотики”, подобається коли вино легко п’ється, коли ти не думаєш “допити чи вилити”. І це буде саме такий рейтинг. Але всьому свій час…

Ps найдешевше нормальне Fratelli Fragolino у всіх трьох варіаціях – червоне, рожеве і біле. Коштує близько 90 грн і…вже якщо це не дешеве, то я не знаю що вам сказати -_- Good Year теж було непоганим наче 🙂

Я буду..

Я буду втіленням всього, що ви любите і ненавидите одночасно. І в тому є сила. Бо різниці немає – і це головне. Мається на увазі, що різниці немає в тому, наскільки ти можеш бути поганим – якщо ти можеш бути настільки ж добрим, внутрішньо одне завжди перекриває інше. І навпаки.

Свобода і полягає в тому, щоб бути самим собою в кращих і гірших проявах..

Хто скільки…

Всіх часто цікавлять питання про “хто скільки заробляє”, але, як на мене, завжди цікавіше питання “хто скільки витрачає”.

Певно, якщо пекло є – я горитиму в ньому за транжирство. Але, знову ж, що є “транжирство”? Ми можемо розглядати сенс життя в різних напрямках – діти, самопізнання, добра пам’ять після себе. Так само “транжирство” не є транжирством, якщо воно приносить комусь радість.

Можна розглядати це все ще з одного напрямку. Люди кажуть, що “чоловіки вибирають собі дівчат схожих на…їх матерей”. І якщо б воно було так, то я б, мабуть, не був таким транжирою, бо ж не дай боже матері дізнатись про мої “взіки” на тему подарувати щось людині, котру я ніколи не бачив і…не побачу. І Олександра, хоч-не хоч, а розуміє, що то робиться не “тому що…”, а просто тому що мені приємно зробити комусь якесь “диво”.

Хтось каже, що “ми те що ми їмо”. Я б хотів, скоріш, вірити, що “ми те, що ми робимо”.

В одному місці комусь щось дарується, в іншому купляються овочі по уцінці. Коли настане день, і з мене “спитають” – я просто знайду ще один спосіб заробити. Пів життя це працює, і не бачу причин змінюватись, бо це працює. Всесвіт, в якому я існую, все ще живе. Рідко це звучить з мого боку, але цей всесвіт все ще існує завдяки Олександрі.

Не доречна згадка, чи примітка. За той час, що ми разом (12 років?..) встигли побачити як закінчились кілька відносин, розпалося кілька сімейних пар в яких були діти. Про відносини без шлюбу і казати нема чого, скільки було прикладів за цей час. Дивно, якщо замислитись що і кілька творчих пар, яких ми знали, за цей час розпались, і, як би сумно не було, це не завжди пішло їм на користь з точки зору творчості. Тож, про що це я…ах так. Озираючись назад, я бачу, завдяки кому я, о-пів на третю, пишу цей постік після пару партєйок в теніс на Вії. Іноді здається, що для щастя всім не хватає Вії з тим клятим тенісом. З радістю б розтранжирився на “всім по консольці”, але, на жаль, це так не працює…
А хотілося б.. 🙂

Диявол завжди в деталях

Так і з мелодіями на дзвінок. Для мене то завжди було щось сакрально-ритуальне. Коли спочатку тебе має щось зачепити. Потім до тебе те має дійти. Потім ти сидиш з пів години і вибираєш кращий фрагмент, котрий, як тобі здається, зможе щось комусь пояснити. Чи може? Я думаю, що ні. Бо в кращому випадку для когось то набір звуків. А для тебе то – цілий світ.

Тим не менш, я вважаю, що по мелодії на дзвінку людини можна зрозуміти більше, ніж по відбитку її пальців. Хтось ставить на дзвінок щось “трендове” – щоб бути “своїм” для тих, хто його оточує, навіть якщо то чужі люди. Хтось не вдається в деталі і лишає стандартний дзвінок – постійно відловлюючись через це на звук повідомлення чи дзвінка, коли він грає в такої ж самої людини, котра не приділяє тому значення.

На моїй пам’яті не зустрічалось людей, котрі б самоідентифікувались через мелодію на дзвінку. Продемонструвати свій внутрішній світ?..пам’ятаю, як в 17-18 хотілось його демонструвати всім навколо – вмикаючи “погромчє”. Хай і в навушниках. З часом з’ясовується, що чужий внутрішній світ мало кому цікавий і розумієш, наскільки то дивно виглядало.

Something better міняється на Barely breathing, бо ж…фз. Здається, я бачу в тому всьому те, що не зможу пояснити. Тай чи треба..

“And nothing else matters
Nothing else matters..”(с)Ynk