Світло для рослин

Не зовсім ультрафіолет. але…воно ним і не має бути. В інтернеті пишуть:

“Те, що робить світильник фітосвітильником – довжина хвилі світла, яку він випромінює. Для фотосинтезу рослини використовують світло в області активного фотосинтетичного випромінювання (PAR) з довжиною хвилі 400-700 нм. Пік ефективності фотосинтезу посідає червоний (600-700 нм) і синій (400-500 нм) спектри світла у діапазоні PAR. Було встановлено, що червоне світло сприяє фотосинтезу на стадії цвітіння, а синє світло сприяє зростанню рослин на вегетативної стадії. Було також встановлено, що ультрафіолетове та інфрачервоне світло сприяє зростанню рослин, і деякі виробники світильників включають ці невидимі довжини хвиль у свої лампи для вирощування.”

Тож, технічно, для росту рослин достатньо “правильного” синього і червоного кольорів. В моєму випадку це 4 червоних-2 синіх. Скоро приїде профіль і будемо майструвати лампу. Поки на одне вікно, згодом, можливо, і на друге..

Подивились Обрізання (2012)

Нарешті фільм, про який захотілось розповісти. Але котрий не слід дивитись.

Одразу скажу – фільм не про те що на заголовному знімку. Просто (смішний) момент на тему того “як не варто робити дівчині приємно” ^_^

Але фільм і не про те. Втім, нагота і кров присутні в цьому фільмі в достатку. Тож про що цей “фільм жахів”?

Є фільми, котрі позиціонуються людьми як фільми жахів за рахунок того, що якийсь рецензент пролистав картинки, подивився що на них, і вирішив що то жах, але ні. Бо ж ідея фільму жахів в тому, щоб налякати тебе чимось типу скрімєра. Тут таких моментів немає і, загалом, вас лякає кров? Якщо так – це фільм жахів. Якщо ні – то артхаус. З любов’ю до чорного гумору тут ще й комедію можна знайти, втім. Історія більш трагічна, ніж комедійна.

Є родина, в якій одна дівчина має проблеми по здоров’ю із легенями (Грейс), а друга (Полін) має певні психічні розлади, через які їй сняться дивні сни, в яких завжди присутня кров. Полін мріє бути хірургом, як стає зрозуміло з сюжету – в тому числі щоб допомогти своїй сестрі одужати. Втім, сестра важко хвора і її стан починає лише погіршуватись.

Чимось цей фільм нагадав мені Донні Дарко – якимось, таким собі, сюрреалізмом, в якому люди усвідомлюють, що щось не так, але не приділяють тому відповідної уваги, через що часом трапляються дивні речі. Головний сюжет розвивається від очей Полін, бачення світу якої нам і показують. Це дозволяє нам з більшим розумінням відноситись до речей, котрі вона робить протягом всього фільму, і тим тобі більше хочеться, щоб її проблемам була приділена відповідна увага.

Це той випадок, коли у відгуках пишуть “дивіться фільм до кінця”, і так і є. Втім, мало кому його можна запропонувати, бо фанатів такого жанру не багато. Але фільм вартий перегляду 🙂

Іноді хочеться, щоб певні речі мали якесь раціональне пояснення

Втім…мало коли це пояснення можна знайти. Я звик сприймати людей і речі такими, якими вони є. Це дає мені певну свободу. Розширення кругозору, якщо так можна сказати. Мені подобається, що люди різні. Різні мови, різні інтереси, різне сприйняття світу, колір шкіри, різний світогляд, котрий, часом не пересікається з моїм.

Я обожнюю дивакуватих людей, бо в них сила. Зламані механізми системи. І справа в тому, що коли навколо багато цих самих дивакуватих людей – ти сприймаєш себе і світ навколо “в своїй тарілці”. Наче так і має бути. І що головніше – серед дивакуватих людей немає злих. Тобто тих, хто злий по своїй натурі.

Дивно про те казати з такої точки зору, але певний час життя я прожив на різних заспокійливих. Та й зараз, час від часу. Одного разу я зловив себе на думці “гм..а тепер я можу казати про щось особисте і не думати про те, як це сприймуть, бо через таблетки в мене розвинувся пофігізм”. З часом прийшло розуміння, що або через велику кількість тих самих таблеток в організмі, або ж через те, що з часом наша особистість змінюється, ти вже просто почав більш легко сприймати ті чи інші речі.

Десь внутрішньо, я думаю що мені було б легше, якби людей навколо мене було менше. Звичних, “нормальних”, людей. Бо, загалом, енергію отримуєш, якраз таки, від дивакуватих..

“If I’m what you want, then you should know
(I’m raging, I’m starved of that cold)
But I love you more than is possible
(A dream so pure and clean, a home)
If you take a dip with me, I will fill your fantasies
But will you still love me tomorrow when I’m a creature?”(с)Ynk

Не соромно

-1 запобіжник в копілку. М?

Думав, з якої сторони почати цей пост. Вирішив почати з кінця. Моя творчість буває різною. Часом дивною. Часом неприємною (комусь). Але вона моя. Сутність кожної людини полягає в тому, щоб бути такою, якою вона є, а не якою її бачать чи хочуть бачити. Всі цукерки різні і не завжди знаєш, яка буде в тому чи іншому фантіку. Моя творчість буває і такою:

І мені було соромно за свою дивакуватість. До сьогодні.

Сьогодні прийшов сусід, і…запропонував собаку. Він охотнєк. А собака, бачте, “нє охотіцца”. Запропонував. Помісь лайки з вовком чи щось таке. Коротше…каже “як ні, то мені доведеться її пристрелити”. Певні люди знають причину, за якою я ніколи не погоджусь брати собаку, “історію сім’ї” якої я не знаю. Тож відмовився.

До мене довго доходить. Я довго обмірковую. Але зараз я не розумію, чому мені має бути соромно за творчість, а комусь не соромно вбити, а не випустити кудись, собаку, котра “йому не підійшла”.

Завжди є з чим порівняти, і це, мабуть, найдоречніше порівняння.

Подивились Манускрипт ніндзя (1993)

Старі анімешки мають певний шарм. Не в останню чергу через те, що все що виходило після них – базується саме на них.

Сюжет розповідає як в одній з деревень трапилась дивна епідемія. В неї вирішили направити загін ніндзя, котрий був майже повністю знищений. З’ясовувати, що ж саме трапилось, будуть самурай-мандрівник Дзюбей і остання виживша з загону ніндзя – дівчина Кагеро.

Хоча аніме і має хронометраж у 1.5 години, якимось дивним чином йому вдалося вмістити історію, котру найчастіше знімають у вигляді 20-серійних аніме-серіалів, та й то, не завжди вміщують в один сезон. Персонажі колоритні, кожен наступний персонаж має свої особливі здібності, через що не завжди можна зрозуміти, що з ними буде робити наша відважна парочка.

Анімешки бувають під різний вік глядачів, і певні еротичні елементи в цьому анімаційному серіалі будуть не для дітей, тож це далеко не для “сімейного перегляду”, втім, я б сказав що перегляду це аніме дуже варте.

Якщо існують “топи” фільмів, обов’язкових до переглядів, то у списку таких аніме Манускрипт ніндзя точно мав би бути. Приємне графічне виконання, цікаві персонажі, який-ніякий сюжет. І все якось виглядає дуже живо і динамічно щоб сказати, що щось в ньому було не так. Тож…рекомендую 🙂

Ps режисером анімешки виступив Йосіакі Кавадзірі, котрий також відомий по своїй іншій роботі – Vampire Hunter D. Якщо вам сподобалась та анімешка, то…ця обов’язкова до перегляду 🙂 

Подивились Романтики 303 (2018)

Що ви уявляєте, коли чуєте словосполучення “роад муві”? В 90-х і 00-х було безліч комедій цього жанру, загалом американського виробництва. Але цей фільм за своєю суттю і історією трішки не про те і…німецького виробництва. Тож…про що він?

Життєві шляхи Юле і Яна випадково пересікаються, коли одній потрібно приїхати до свого хлопця і поговорити з ним про їх майбутню дитину, якою Юле вагітна, а Ян, котрий все життя ріс з вітчимом, нарешті зважується зустрітись зі своїм біологічним батьком. Їх шлях лежить у два недалеких один від одного місця і перетинати його вони будуть на будинку на колесах – Mercedes 303 “Hymer”.

Основний кістяк сюжету полягає в розмовах двох персонажів і їх поглядах на ті чи інші речі, котрі нерідко відрізняються і кожен має свою позицію. Втім, часом все ж таки вдається знайти спільну точку виходячи з аргументів одне одного. Між тим, нам показують гарні види і місця кількох Європейських країн, а хронометраж у 2.5 години пролітає так, наче це 1.5-годинний фільм.

Історія не те щоб якась унікальна, але фільм приємно дивитись просто тому що він не напряжний. З одного боку в картині є певні зерна для міркувань на тему взаємовідносин між людьми і, окремо, чоловіком і жінкою, з іншого фільм не перевантажений якимись вкрай важкими роздумами, тому підійде для всіх.

Мабуть, це саме той випадок, коли фільм можеш порадити будь-кому, бо комусь буде близька історія, хтось побачить як воно – жити в будинку на колесах. Інші ж зможуть почути історії героїв і їх роздуми.

Саме те кіно під вінішко і гарну компанію з близької людини, хоча зайде й тим, хто на самоті 🙂