Багатьом речам..

..є більш логічне пояснення. Нам воно може не подобатись, але від того воно нікуди не зникає. Проблема стається там, де цих самих “пояснень” кілька, і важко зрозуміти, яке з них першочергове. Загалом, я б вивів у словник термін “соціальна втома” – це коли всі “бачать” і кажуть про твій “вогник”, але ти розумієш, що він вже далеко не той, яким міг бути, “якби не..”.

Іноді здається, що динаміку, щоб голосніше звучати – потрібна тиша. І чим тихіше буде навколо – тим голосніше буде його чутно. Соціальний шум не має візуалізації, його важко пояснити, але часом його забагато для мене. І це не про “напів-міри”, котрі мені ніколи не вдавались. Приклад. Вчора мені було паршиво від Коли, зранку випив пігулку. Ввечері випив Колу і знову випив пігулку (більш легку, відповідно). За логікою речей – можна виключити те, що робить поганий стан, але замість цього я знаходжу інше рішення. Тож напів-міри не працюють. Працює тільки “або-або”. У вас були в житті випадки, коли був вибір – втратити все, або отримати трішки більше? Ви зупинялись “на..”? Чи йшли далі? Я завжди йшов далі і отримував нічого. Тож, з часом стаєш обережніший. І на моїй пам’яті це вже не перший раз так. Навіть пам’ятаю що схожий допис вже був.

Мої безсвідомі вибори рятують мене від певних речей. Сьогоднішній випадок з Самсоном тільки ще один доказ тому.

Я думаю, що за кожен свій вибір в житті ми своєчасно маємо чимось заплатити. І мова не про гроші, скоріш про щось, що нас з часом наздоганяє. Мабуть, саме тому я зараз рухаюсь по життю “нейтрально”. Не отримуючи ані профітів, ані проблем, котрі накриють “після”. Та й чи хотів би я?..зазвичай, коли я отримував натхнення від якогось спілкування, як приклад, це плюсом відбивалось на особистому житті. Зараз воно б цим “плюсом” відбивалось на оточенні, а я йому і так приділяю забагато часу, тож…

Тож те, що зі мною зараз відбувається, це, мабуть, спроби соціально віддалитись від всіх людей, лишаючи більше часу на своє життя і свої думки. В бухгалтерії СМЕ була традиція – поки я не питаю про наявність проблем – проблем не має. Тільки спитаю – на наступний день щось виникало. Так само як я звик ніколи не перепитувати, чи працює те, що я десь робив. Бо поки не питаю – все працює. Як спитаю – завжди знаходиться “щось”. Простою мовою – чим менше я “блимаю” в тому ж ФБці чи ще десь – тим більше я займаюсь своїм сіновалом. Якось так..

Не дарма улюблене гасло – “Мені не треба допомагати. Мені треба НЕ ЗАВАЖАТИ!”. Бо коли не заважають – я сам, поступово, роблю справу. Але воно так не завжди працює…як хотілося б..