Бидляцька звичка

#мовне_середовище

В україномовному середовиці є така бидляцька звичка проштовхувати ідею, рухаючись по головах. Це коли ти ставиш мову вище за людей. Це коли ти дозволяєш собі когось ображати, тому що він думає інакше від тебе. Це коли ти влізаєш у чужу розмову. Це коли ти…

У школі у нас був предмет. Щось типу краєзнавства, чи українознавства. Традиції, свята, все таке. Я не пам’ятаю, про що там йшла мова, втім назавжди запам’ятав фразу, котру сказав вчитель всьому класу “я вижу перед собой стадо быдла”. І чи важливо, що він казав то російською? Чи важливо, що то було вивчення українських традицій у російськомовній, на той час, школі? Мабуть важливіше те, що людину в літах спонукнуло сказати дітям те, що вони бидло.

Я (читати як ми) переїхав в україномовний регіон, щоб бути ближче до традицій, мови, україномовних людей. Втім єдине, з чим я часом стикаюсь, це любов україномовних людей тикати інших в те, що вони “нє гаварят па украински”. Що вони “нє пішут па украински”. Що вони мають і повинні робити.

Я пишу цей пост українською, сподіваючись, що хоч українською вони зрозуміють, що не важливо, хто ти і що ти і якою мовою спілкуєшся – важливо залишатись людиною не дивлячись ні на що. І от якщо ти є людиною, а не сраним фанатіком, ти будеш поважати чужі думки і ідеї. В іншому випадку не варто марнувати повітря, намагаючись з піною у рота довести свою виключну правоту