Будемо об’єктивні

В широкому сенсі, війна – це не про захист чогось. Це про порушення твоїх прав і свобод. Тобі затикають рота – щоб ти не казав те, що “не слід казати”. Тебе видирають (якщо так буде угодно) з “богом даного життя”, і лишають єдиного права вибору – вбивати когось чи ні. Тобі кажуть, що ти маєш захищати землю, котра, здебільшого, тобі не належить, бо ж я не пам’ятаю, щоб хоч якийсь клаптик землі був комусь відданий, а не придбаний кимось за гроші. Якщо ти намагаєшся врятуватись всіма доступними тобі методами – ти вважаєшся колаборантом і маєш бути засудженим.

Яка б сторона конфлікту до тебе не зверталась у ситуації, в котрій ти не винен – тебе заставляють робити речі проти твоєї волі і твоєї віри.

В ситуації, коли мені б сказали в когось стріляти – я вистрілив в того, хто мене хотів заставити це зробити, а потім застрелився сам. Тому що ніхто не має права вказувати що робити тій чи іншій людині.

Є території, країни, віросповідання, океани, звірі, всесвіт. Є оверхдохріна речей в цьому світі. Вони змінюються. Зникають. Виникають. Це все залежить не від однієї взятої людини. І я довго не міг зрозуміти, що ж мене бісить в цій всій ситуації. Чому ж я не можу радіти як всі, чи вболівати як всі, чи ще щось робити як всі роблять зараз навколо. Мабуть, тому що я не хочу бути як всі. Я не намагався з’їбати з країни чи з дому. Ховатись від когось. І якщо хтось прийде до мене додому і спробує мене вбити – я буду мати таке саме право вбити його. Але це локальний конфлікт між кимось і мною. Як той, коли на тебе нападає вовк, наприклад. І або ти або він.

І тим менше я розумію, чому хтось вказує мені – вбивати когось чи ні. Це має бути виключно моє право і мій вибір.

Ми пишаємось, що у нас буде найбільша армія у Європі – ок. Але, якщо подивитись з іншого боку, це також найбільша кількість вбивць. І коли у сусідів собака загризла дитину, а у самої собаки були цуценяти – ти все одно задаєшся питанням “якщо вбила мати, чи вб’є когось і дитина, котру народила ця сама мати?”. Це як дозвіл кожному володіти зброєю. Є два варіанти розвитку подій – або всі будуть один одного стріляти, або всі будуть боятись один одного. Але завжди є така річ як “п’яна компанія”. Котра завжди змінює правила.

І мені здається, що оце саме сприйняття ситуації з різних боків колись мене знищить.

Має здаватись, що після війни ми будемо у більш беспечному місці. З одного боку це так. З іншого…

Ps приберіть війну/сторони конфлікту і задумайтесь над тим, що ви стали радіти масовим смертям. Хочу викреслити зі свого життя “радість” від смерті. І, так – горіти в пеклі тим, хто ракетами вбиває наших людей. Я від того не відмовляюсь. Просто мені здається, що дивно радіти чиїйсь смерті…