Категорія: Особисте

От пишу цей допис з ноутбука, і…частково це більший “я”, ніж зазвичай. Та й…чи лишився я собою?..

Іноді мені здається, що більше немає того мене, яким я був. В будь-якій іпостасі. І навіть того, котрий планував переїхати в Чехію теж. Лишився я, котрий певною мірою не хоче існувати в цьому світі в будь-якому з середовищ. Звик казати так як є, як відчуваю. А відчуваю зараз саме так. Сьогодні було трішки менше думок про те щоб стрибнути з поверху. Чи краще? Ну…я охоплював зором з вікна третього поверху, наскільки тут високо, тож..мабуть, відносно воно все.

В мене дивний спосіб з’ясовувати, який мій світогляд зараз. Якщо я йду, наприклад, в туалет, і от “не йде”…зазвичай я собі щось бормочу під ніс, щоб заспокоїтись. В от вчора не “запланований переїзд”, не “ти заробиш багато грошей..” – не працювали. Тож це не те, у що я вірю зараз. І, мабуть, я в цілому зараз мало у що вірю. Заїбався сьогодні за день, але коли оце от…робили душову, заливали підлогу бетоном. Я відчував себе частиною чогось. Але це була частина частини мене. Не більше. Це як я можу сидіти за столом з Сашкою і Оленою, їхніми дітьми, відчувати якусь спорідненість, а в наступний момент обмірковувати переїзд кудись далеко від них – так і тут. Одна зі сторін щось відчуває, але не більше. Бо це саме “більше” хоче звідси втекти. Не у вигляді “психозу”, а просто бути в іншому місці. Смішно, але їх “серйозний і суворий комбат” навіть своєю собакою не керує, тож диву даюсь, як він керує своїми людьми і чого саме вони бояться. Ну..хіба що того, що він їх викине з цього “корабля”. В іншому…я не поважаю цю людину. А коли я не маю поваги до людини, чиї накази я маю виконувати, то про що ми говоримо? Яка взагалі в тому суть?..чи хтось вірить, що я колись буду відкорятись тому, кого я вважаю слабшим? Кмон…

Певним сенсом, може те що він там де “планшетники” майже постійно, одна з причин, чому я не хочу там бути. Маленька, але причина. В іншому…я поважав командира “танкової” котрий там був, зараз не дуже розумію яка там людина, але і тут я не розумію, чому я маю тут бути…просто не відчуваю цього. Для мене тут немає “мого місця”. Тож…нащо?..

Можна багато чого сприймати моїми “психозами”, але внутрішньо я розумію, що це все інформація, котра була “перероблена” моїм внутрішнім чуттям, і якщо воно десь так звучить від мене – значить саме так я це і сприймаю. Тут я когось і щось знаю, але чи є це причиною тут лишатись? У зрозумілих обставинах і середовищі, але без зрозумілих причин нахуя було переробляти ту душову, якщо будівля зіяє дірками і не готова до зими.

Мабуть, я був готовий і, певним сенсом, чекав суворого але справедливого начальника, щоб розуміти, що за твоєю спиною надійна людина. Тут я бачу лише людину, котру всі бояться, але мені все ще не зрозуміло, чому саме. Тож…подивимось що там по ВЛК буде і далі буду думати. Може завтра у свого безпосереднього начальника перепитаю що і як з переводом у іншу частину. Бо хотілося б знати, що тут погодять мій перевод в іншу частину і вже тоді брати з неї відношення, а не знову як завжди. Якщо вже ВЛК вкаже що я повністю придатний, то можу йти куди завгодно. Хоч і в ту ж танкову.

Я живу емоціями. Я людина емоцій. І тут мені не вистачає цих самих емоцій. Тут просто як таке собі “болотце”. В котрому можна пересидіти, але я не хочу. Я і з автоматом, може б, не дуже хотів бігати, але отак от сидіти…навіть теоретично приносячи користь…не хочу. Не тут, не зараз…я розумію, що можу попасти в значно гірше середовище і загалом, що там буде не до таких от постиків, хоча б і вночі, але може хоч там я би відчував себе на своєму місці. Якщо вже я не можу бути вдома, то хочу бути хоч там, де я буду розуміти, нащо я саме там. Тут я цього так і не зрозумів…якось так..

..Fuck your authority
I’ll make my own..