Категорія: Інше

Day 31. Вело-тень=вело-день

DSC038802-min
#365

Тут должна быть фотка НФСкоДоты, но вел был сфоткан ранее. Хороший день, хорошая компания

“Всякому городу нрав и права.
Всяка имѣет свой ум голова.
Всякому сердцу своя есть любовь.
Всякому горлу свой есть вкус каков.(с)Г. Сковорода

Day 30. “Я люблю голубые ладони…”

DSC038732-min
#365
Это первое, что пришло в голову, когда увидел эту картину. Сложно было понять чем там заняты солдатики, но, видимо явно не тем, о чем я думал 🙂

Заробітчанин

IMG_20190412_164108_HDR2-min
#humor #типовийРуся

Поїхав Руся на захід…”Ой мамо, здається суд.мед.експертиза була ще не найгіршою моєю роботою”

А повз летить така муха – “з-з-з-з-ззззз…”, а я їй такий “вибачте пане, я ще не “в гавно””

Сортирний гумор так і пре зі всіх щілей, тьху… 🙂

Заложник

323
#бебебе

То чувство, когда ты заложник одного поста. Это как исполнители, у которых все знают “да-да, вот эту песню”. Порой так и хочется снести его, урезать статистику в 2 раза и…иметь объективных 30 уников в день.

Порой ощущение, что все остальное было чуйней за все 6 лет блога, а вот это вот то самое, единственное, что имело ценность 🙂

Негласное правило

IMGP42362-min
#мысли

У нас есть такое себе негласное правило – не убивать жучков. Как бы тебе он не был страшен или неприятен (комары не в счет, сразу оговорюсь), ты можешь накрыть его стаканом, вынести за три-девять земель, выпустить, но не тапком по голове.

Это не связано с верой в перерождение, скорее просто воспринимаешь как иное живое существо.

Сегодня вот наткнулся на паука, пауков я не особо люблю всяких больших и непонятных, он сидел прямо у двери дома. Почитал, что это некий красный паук, питающийся мокрицами, но при желании могущий прокусить кожу за счет длинных клешней. Яд не смертелен в целом, но кусь-кусь думаю не из приятных.

Все это я веду к тому, что чем больше общаюсь с животным и людским миром, тем больше склоняюсь к мыслям, что тапками нужно бить не жучков, а людей.

Day 29. Знаешь, я так боюсь, что мы с тобою больше не встретимся…

DSC038712-min
#365
Бляблякар не есть гарантией того, что ты откуда-то сможешь вернуться. Не если ты ищешь поездку за 3 недели…не за две…не за одну…даже не за несколько дней или в день поездки. Хуевый сервис, на котором тебе предлагают либо вообще не ехать, либо…ехать за 485 грн (чтобы было понятно, в Киев стоило съездить 250 с человека, а тут 485, Дубно-Киев 375 км, Дубно-Львов 165.5 км).

C тем, что у меня были траблы со спиной и вспоминая нашу прошлую поездку во Львов вариант ждать после концерта 5 часов поезда не особо грел душу, посему откинули вариант в пользу бляблякара, который самый, что ни на есть, блябля…

Не знаю, что смешнее. Ситуация, или когда ты отдаешь 2 билета за пол цены (400 грн вместо 800) с послеоплатой, а людям не нужно…

Чи варто “відрізати вуха” задля творчості?

ear-min
#думки #часом_буває_так

Часом люди роблять дивні речі через якісь обставини. Я не про пограбування магазину з ціллю отримання грошей, тут трішки про інше.

Мені не дають спокою все ті ж думки, про те – чи можна об’єктивно вважати психолога психологом, коли в людини самої повно в голові тараганів, які гризуть її із середини і, в певному сенсі, заважають працювати на 100%. Наскільки можна вірити словам спеціаліста, котрий не може розібратися зі своїми особистими проблемами, і в той же час який лізе вирішувати чиїсь?

Це стосується і інших напрямків. Може музикант, який постійно слухає новинки музичного світу створити щось своє, коли (умовно кажучи) він отримує натхнення з чужих робіт? Чи не настане в певний час моменту, коли він забуде, що якусь мелодію десь почув у когось, і видасть її за свою?

Головне питання полягає в тому, чи може людина, находячись в социумі, в повну силу щось створювати? Чи варто покидати соціум? На певний час, чи на завжди?

За собою помітив, що в певний час мені потрібне спілкування, особливо якесь нове, але з часом виникають моменти, коли хочеться бути подалі від усіх. І тільки залишаючись з собою, я починаю щось створювати. Чи пости посеред ночі, чи фотографії, чи відео для ютубчика. Я не хочу, щоб мої думки чули чи бачили до того часу, поки вони не будуть в тому кінцевому варіанті, який я для них вибрав. З цієї точки зору іноді я розумію, що моїх сил не вистачить на створення всього, що в мене в голові по контенту, і в той же час мені важко комусь довірити хоч десяту частину того, чим я займаюсь.

Важко поєднувати думки про “робінзонність” з моїми соціальними планами. Що я хочу? Дохрена
– знайти цікавий напрямок для роботи, в який перейти (хоча б частково) з нинішнього
– об’єднати певну кількість людей в таку собі міні-громаду (велоспільнота поки, кхм, не дуже розвивається). З корисними справами, настольними іграми, мандрівками, фільмами посеред неба та іншим
– створювати цікавий і різноплановий контент (блог, трішки фото, вдосконалити свої навички редагування відео і випускати більш “правильні” відео)
– кататися на ровері, вивчаючи все більш нові і цікаві місця навколо Дубна і далі
– навчитися більш правильно розмовляти українською, для можливості повноцінно висловлювати свої думки в тому числі і у відео…

То ж питання, чи варто відрізати (в тому чи іншому сенсі цього слова) собі вухо – залишається відкритим 🙂