Дивно

Дивлячись на себе у дзеркало, розуміти що тобі лише 32, а тобі байдуже на те, як ти виглядаєш. Навіть дивно ловити себе на думці, що у 20 тобі хочеться себе якось зберегти. Розмірковуєш над тим, чи виглядаєш на свій вік. І от, здавалось би, лишень через 10 років, ти розумієш, що нічого не можеш зробити з сивіючим/випадаючим волоссям, чи загалом по здоров’ю. Тобі хочеться вірити, що ті, щасливі, котрим десь стільки ж – просто багато не розповідають іншим. А насправді у них все так само. Думаю, що ні.

Я ніколи не боявся старості, але також ніколи не задумувався, що якщо ти не бажаєш жити довше ніж 30 чи 40 років, то…твоя старість і припадає десь на цей вік. Типу “анащо” організму себе якось напружувати?..

Війна допомагає “затонізувати” наслідки життя. Тобто ти можеш казати “то в мене через війну отаке”, за фактом…ну так, частково через, але, загалом, ні.

Сиджу біля котла і думаю, як добре було б бути калікою. Безпомічною особистістю, котра не може на щось поскаржитись, бо живе в тій реальності, яку їй роблять оточуючі. Тобто це не вона винна, що не може заробити гроші на лікування чи доїхати до лікування, а лише її оточуючі. Бути калікою – для мене розкіш. Бо ж ззовні ти виглядаєш відносно молодою, здоровою людиною, Навіть лікарі кажуть що ти здоровий. Кожен раз, коли читаю що хтось десь постраждав від чогось, я сиджу і думаю “ну ок…постраждав..ну його ж не випустять з лікування, поки не поставлять на ноги…” – смішно заздрити тим, хто травмувався…але як є…

Дивлячись на себе у дзеркало, ти вже давно не бачиш ту людину, що може все. Ти бачиш людину, котра просто шукає спосіб прожити ще рік-два і не скоротити собі віку. Вбачаючи в цьому єдиний вихід з ситуації, в якій опинилась…

Є люди, яким зараз гірше. Значно. З більш вагомими аргументами поскаржитись. Але часто про цих людей чують всі, а про мене ніхто. Та й чи мають? В мене немає за 32 роки якихось досягнень, де після імені стоїть слово “успішний”. Мені сьогодні навіть сон снився, що я чомусь не закінчив навіть свою середньо-спеціальну освіту. Тобто зовсім нуль. Але й без того, я не закінчив пів року до бакалавру, і маю лише середньо-спеціальну професію, в котрій я нуль. Я знаю як і де купити за 100 і продати за 200, але і це не приймається як “успіх”, а в кращому випадку “вдача”.