Дивина

Стикнувся з дивним явищем. Точніше не дивним, але про це трішки пізніше. Спочатку про те, що було спочатку.

Пам’ятаю, як свого часу мені хотілось бути нормальним. Ну…як у Джигурди, тільки без Джигурди. Звісно ж, були свої критерії “нормальності”, як то “не ходити два дні в одному одязі, наче в мене немає іншого”. І все таке інше. І от чим більше я хотів походити на нормального, тим більше розумів, що зі сторони це так не виглядає. Бо ж…от сьогодні навіть – увесь такий приїхав, на модному (засраному) ровері. Бац. І замок випав з рук і полетів. “- Нормальних бачили? – Нє…”але не про те мова.

Коли сьогодні біг за малою подруги, (бо ж вона “миша”, а я “кіт”. І ніт, це не моя ідея була. Я ж нормальний. Ну…ви ж пам’ятаєте…) – помітив чоловіка, котрий косив траву і дивився на мене як на дурного. І я такий “ну..Русь. Сьогодні тобі не вдалось побути нормальним хоч в чиїхось очах. Нічого страшного..” – але замислився над іншим. Більш важливим. Вся оця ваша (моя) нормальність – то від хворої голови. Бо ж “нормальні” дивляться фільми про “опенбарбі”, а мені воно, якось, і не всралося. А оці всі “не нормальні” прояви – як би так сказати…

Коротше. Часом є речі, котрі важливі для когось. І не важливо, наскільки ти “нормальним” чи “не нормальним” будеш виглядати в чиїхось сторонніх очах. Важливо що ці речі, котрі зрозумілі певним людям, роблять тебе “нормальним” в їх очах. Не можна бути добрим для всіх, але цілком можливо бути таким для когось. Тож…

У Якімова був доречний вірш на цю тему..

“Если можешь кого-то согреть, так согрей.
Если в силах кого-то простить, так прости.
Помни, жизнь целиком состоит из людей,
Чья планета Земля поместилась в горсти.

Если хочешь вернуться домой, так вернись.
Если есть что сказать, так возьми и скажи.
Посмотри, даже снег просто падая вниз,
Украшает собой все задворки души.

Если есть с кем остаться, останься навек.
И будь верен себе, как в последний из дней.
Если рядом с тобой хоть один человек,
Уступи ему всё, будешь в этом сильней.

И когда силы нет от дурных новостей,
И когда с перебоями бьется в груди…
Если можешь кого-то согреть, так согрей,
Если можешь кого-то простить, так прости.”

---

Ps перестав вважати певні речі за випадковості. А якщо так, то моя любов до аналізування всього що бачу і відбувається навколо призвела до того, що наче “навчився” читати потреби людей. Не матеріальні, а, мабуть, духовні. Є безліч речей, котрі ми не зможемо дати людям, навіть вбачаючи їх потребу в тому. Тобто, ми не можемо замінити людину якої немає. Це логічно. Але ми можемо якось скрашувати їх життя в певні миті, щоб ті чи інші речі не здавались якимось болотом, в котрому тонеш. Хотілося б вірити, що свого часу так допоміг Дар’ї. Але й не факт.

Все має свої межі. І це треба розуміти. І пам’ятати.