..Я не курю..

..но снова минус пачка, к черту..(с)Orange House

Щоб не йти напів-мірами, вирішив написати. І це дивне відчуття. Точніше воно дивне тим, що ти нічого не відчуваєш. Чи то через ліки, чи просто..це, мабуть, добре. І я зрозумів, чим відрізнялась моя ситуація від твоєї. Кардинально. В моєму випадку це завжди, першочергово, було платонічним. Коли ти цінив людину не через щось фізичне, а тому що цінив в ній саму людину.

Цікаво, що я досі зберігаю оце саме відчуття, коли не дивлячись на стать, можу цінити людину за її думки, погляди на речі, інтереси. Світосприйняття. Це одна з причин, чому та ж Маруся завжди буде на іншій сходинці, ніж вона. В моєму розумінні на більш низькій. Тож і це питання якось для себе закрив.

Мабуть, не стільки важливо навіть, відпише мені людина чи ні, та й 17 років якось…надто довго, щоб когось пам’ятати. Особливо людину з психіатричної лікарні))

Важливіше той факт, що я зробив цей крок. А далі…чесно, мені не важливо, що далі. Ця історія вже відбулась колись сама собою в цьому світі. Цього вже більш ніж достатньо. Інше – деталі…ну тааааааа, звісно б хотілося як в отих фільмах, коли люди зустрілись через 30 років і щось пам’ятають, але кому те потрібно?..загалом-то..просто дозволю собі ще раз процитувати O.H.:

“Может быть станем немного счастливей
И ты запомнишь мое имя..”(с)O.H.