Інакше

Став інакше сприймати лікарняне ліжко – як можливість щось переосмислити в змінити. Один з моїх “секретів”, це співпраця з моїм організмом. І коли на тому тижні я сказав собі “ну.., організме, врятуй мене..” – я опинився у сан.чвстині. Фз, чи організм встиг заробити собі бронхіт з плавним переходом у пневмонію, чи то навчальний центр мені допоміг так “покращити здоров’я” ( для розуміння, бронхітом, а, тим більше, пневмонією, я ніколи ще не хворів), але факт фактом. Я у лікарняному ліжку.

На мою думку, це час переосмислити щось, на щось інакше подивитися. Шанс зупинитись і провокувати подальші кроки. Я все часто згадую бажання зробити татуювання з написом “too fast for freedom”, але більше не у зв’язку з закінченням війни, а, скоріш, як кредо мого життєвого шляху. Іноді я дуже поспішаю, і, відчуття, що зараз тей самий випадок. Бажання не пропустити 10 днів навчання, щоб не лишитися на другий строк, може бути цілком хибним. А пару додаткових, офіційних, діагнозів у моїй справі, можуть, неабияк, мені допомогти.

В будь-якому випадку, я тут. Я думаю як і що робити далі. Планую різноманітні варіанти і йду до своєї цілі. Технічно, танкова могла б більше спрацювати, а на свої особисті бажання, іноді, треба “класти”. Але все ще вірю, щоб вийшло як хотілося.

Мій світ ще ніколи не був таким хаосом, в якому б я не міг зрозуміти, що буде краще і як діяти далі. Загалом. Хтось став цікавитись цим світом більше, хтось…зовсім забув про нього. Зараз це не дуже важливо. Як і все інше..