На крыши..

Давно не було такого, щоб…

Сидів, слухав ту ж Чайковську чи когось ще схожого, медитував і…відпочивав? Мабуть. Слухав “Люблю” і зрозумів, що емоційна батарейка сіла. Це не про заспокійливі, не про емоції чи робочий зайоб. Це про те, що мені нема ким…надихатись? Цікаве слово. “На дихатись”. Саме цього відчуття немає.

Цікаво, що я обмежую або ж, принаймні, пробую обмежувати заспокійливі і пити їх через день. Крім них я обмежую себе в емоційній складовій своєї особистості. Не бачу якогось сенсу знову йти по замкнутому колу, відрізати шматок себе. Це як бути свічкою, котрій щоб “позажігать” треба відрізати шматок воску з себе, додати нитку і…

Хвороби навчили мене, що часом обмежувати себе в чомусь гірше, ніж це вживати – бо від обмеження більше біди, ніж від вживання. Мабуть суть в тому, що я знайшов зворотній приклад до тої фрази “ти не можеш любити когось, якщо не любиш себе” – КОЛИ ти не любиш когось – ти не любиш себе. Мова не про “любов” як “любов”, бо для “любові” як “любові” у нас є відносини. Мова про певне натхнення, звісно ж. Мабуть є певне розуміння, що я сам не можу дати комусь якогось натхнення. А це вже як Девіант – якщо ти нікого не надихаєш, то і не маєш права (з моєї точки зору) надихатись іншими. Суцільна емоційна комерція, ніяк інакше. Кхех..

Мені треба працювати, але насправді мені колись треба буде засісти і замислитись над тим, що я вище написав. Бо ж зараз в мене безліч комірок, котрі я відкладаю на “відкрити як буде вільний час”. Мабуть фізично речі для переїзду ще не зібрані, а ось все всередині мене зібрано вже давно.

“Люблю каждой взорванной ночью,
Каждой недописанной песней.
Я тебя люблю беспредельно и прочно,
а иначе мне не интересно.
И на меньшее я не согласна.
И самыми сильными ливнями
я тебя люблю,
и пусть это опасно,
только никогда не останови меня.”(с)Чайковська