Життя часто робить вибір за нас. Так вийшло і в цьому випадку…бо ж колись я слухав:
“Знаешь, я так боюсь, что мы просто больше не встретимся.
Вытру с лица солёную грусть и притворюсь, что мне просто так весело.
Знаешь, я так боюсь, что наши руки просто расцепятся.
Знаешь, я так боюсь, что мы изменимся, но по отдельности.”
Загалом, єдина людина, котра не змінилась у моєму сприйнятті це…Сашка, з котрою ми живемо разом. Бо ж проживаємо все разом, і, відповідно, тут важко щоб було інакше…тим дивніше було зіткнутись з явищем, коли майже не змінюються люди, котрих ти знав пів життя назад.
Мабуть, цей пост буде закінчено іншою частиною композиції ПФ…
“Страшно, что настанет тот день, когда умрут наши родители.
Это сводит с ума, а ведь, по правде – мы так и не выросли.”
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.