Страх

Сказати, що я не боюсь – це збрехати самому собі. Бо надто багато речей не залежать від тебе в цьому всьому. Більше від випадку. Та й по здоров’ю я бачу, що моя тривожність дається в знаки симптомами по шлунку. Але зараз за вікном летить, такий вже звичний, всратий дрон. Тож..чи так би я сумував по цьому звукові? Навряд чи…

Є біль, котрий тимчасовий. Тимчасовий дискомфорт. І я знаю це, і це треба просто перетерпіти і далі буде краще.

Просто я ще не остаточно дійшов до думки, що в цій країні в мене немає майбутнього. З цими зарплатами в нас немає майбутнього. Тож це єдиний варіант, щоб щось було. Саме тому треба просто рухатись далі, знаючи що чим далі тим краще все буде. Бо інакше бути не може…

Ps цей блог ще існуватиме десь місяць. Після того закінчиться хостинг і я не буду його подовжувати. Якщо тут є якісь читачі (в чому сумніваюсь) – відпишіться десь, кину посилання на “новий” (актуальний) блог. Як ні то ні. Бо ж бо..